Ортодонтом виявився молодий чоловік на ім'я Олег. Одразу після знайомства помітила, як він подивився на мої зуби. Але ж я привела сестру, тож розбирався він з нею. Реально швиденько зняв зліпки, ми домовились, коли прийдемо встановлювати брекети, тут він і каже: «А давайте я і Вас подивлюсь». Я ж: «Ні, не треба, я без цього якось…» Він знову: «Давайте за компанію, не даремно ж Ви приходили. Мені здається, що Вам брекети потрібніші». Врешті я подумала, що просто подивитися – це не страшно. І сіла в крісло.

Та відразу пожаліла: ортодонт зробив страждальницьке лице, щось дивився, пальцями колупав, просив то відкрити, то закрити рот, навіть, здається, кілька разів зітхнув та сказав: «Як я і думав, у Вас все дуже серйозно». Отут у мене серце впало. Що? Як? Нічого мені там сильно не мішає, здається…

А він почав щось страшне розповідати про можливість втрати зубів, зміщення щелепи… коротше кажучи, я точно не запам'ятала, що конкретно він казав, та мені стало ДУЖЕ моторошно. Вилізла з крісла вся у невеселих роздумах. А ортодонт: «Ви подумайте добре, я б навіть Вашій сестрі не ставив брекети, краще б Вам сьогодні зліпки зробив».

Все. Тепер я вся погрузла у думках про правильний прикус.