Людина не може бути безстрашною, а якщо вона навіть так і говорить, то вона… ну ви зрозуміли) Всі брешуть. Вже крилата фраза, відоме висловлювання відомого лікаря.
Кожен боїться чогось або когось. Страхи можуть як зникати, так і з'являтися нові, залежно від життєвих обставин, віку, стану здоров'я тощо. Я прийшла до висновку, що то є природньо, боятися втратити щось, тільки-но надбане. Тож страх не оминув і мене.
В принципі, я не конфліктна людина, до того моменту, поки мене не зачіпають. Таких випадків в житті було не багато, а значить, по суті, і боятись особливо то нічого було. Проте, кожного разу йдучи ввечері на прогулянку чи на дискотеку з друзями цей страх повертався знову і знову. Повертався, бо десь глибоко в душі, чи то було десь глибоко в несвідомому, я знала, що можу впасти, чи полізти в якусь бійку, або щось таке) Та страх був не за власне те, що це може просто статися, а за те, що в результаті дій такого роду, можуть пошкодитися мої брекети. Цього я просто не могла допустити. Це ж як виходить, ти ходиш з ними, здається що вже все життя, навіть друзі тобі говорять, що вже не пам'ятають тебе без них *sorry*, а тут через якусь дурницю все може зіпсуватися!
Я собі просто уявити не можу, якщо і справді таке станеться, що через власну похибку та чиюсь необачність може статися така біда. Здається, я таки втрачу залишки здорового глузду) Не пробачу собі такого.
Іншою стороною цього масштабного страху є те, що я можу звалитися зі сходів, і знову щось станеться зі щелепою, або я просто знову на неї упаду. Знаю, звучить безглуздо, придумкувато і взагалі дивно, проте це думки, яких дуже важко позбутися, нав'язливі думки, які важко раціоналізувати.
Вірю в те, що думки матеріалізуються, а отже було б дійсно добре якомога менше гвалтувати себе ними ж, користі від того мало. До того ж, погані думки про втрату набутого результату не тільки пригнічують, а ще і викликають жахливу агресію.
А отже, треба схилятися до позитивного мислення, обходити стороною всі ці чудернацькі думки, менше фруструвати. Бо не зглянешся, як ті обсесії поглинуть тебе повністю, цілком без жодних залишків.
Тотальний самоконтроль. Тільки ми самі можемо зробити те, що хочемо так, як ми хочемо. А особливо процесс, який займає солідний відрізок власного життя, цікавим та не таки песимістичним.
Мої спроби тривають ще й досі, проте чи мають вони вже якийсь сенс, цього не знає ніхто. В хвилини занепаду ти втрачаєш свою віру, а при згадках про черговий візит, заздалегіть впевнений у зазнанні фіаско, і кожного разу одне й те саме. Але краще жити з вірою в серці, ніж зі злістю, чи ще гірше, із постійним почуттям безвиході.
Тож віри всім нам!
Далі буде