Так як зуби були кривими з самого дитинства, то відповідно мама постійно лякала мене тим, що якщо я буду вперто відмовлятися від якихось дій стосовно зубів, то вони будуть кривими як у сусідського хлопчика, а вони в нього як у крокодила :-D Щоправда така аргументація не дуже на мене діяла)
Залякування мами було доволі успішним, адже страх таки сформувався саме завдяки цим залякуванням. Чому сформувався, адже вроджених страхів людина має тільки три, і страх стоматологів явно не один із них.
До сьогодні мене цікавило питання, що стає з тими дитячими страхами? Як можна було свідомо йти на те, на що в 13 років ні за що в житті не погодився б. Що було б, якби я так і не наважилась їх поставити? Чи змінилося б моє життя? Чи могла я поводити себе так же впевенено, як і зараз, незважаючи ні на що?
Питання правильності прийняття рішення, мабуть, цікавило кожного з нас, хоча б раз у житті.
Вчора моя паранойя знову дала про себе знати. Мені стало цікаво, і я звернулася до магічної кулі за відповіддю)
Куля мене не втішила та розвіяла мої наївні дівочі сподівання) На питання: «ЧИ знімуть мені брекети до кінця літа, чи до кінця осені, чи навіть року?» відповідь була приблизно однаковою, типу «Навіть не сподівайся!» Я розумію, що то все відбувається рандомно, теорія випадковості і все таке, проте, віра в те, що в житті все відбувається не просто так, випадковостей не буває, не дає мені спокою.
Мабуть, таки не треба розкатувати губу на те, що скоро я стану вільною. Не скоро ще заспіваю:«Я свободен, словно птица в небесах».
Чергова думка про те, що все таки я слоупок. Вже більше двох років з арматуркою, та не знала про программу Braces, яка рахує дні, що можна фотографувати зубки і спостерігати за їх переміщенням. Іноді здається, що я пропускаю все саме цікаве в своєму житті.
Не додумалась до того, що в соціальних мережах можна познайомитись з великою кількістю однодумців, які так же чекають, і так же страждають. Можливо, вони щось би й порадили, або мої здобуті знання комусь би стали в нагоді.
І чому такі думки приходять так пізно? Хоча, краще пізно, ніж ніколи) Все таки щось магічне є в цьому висловлюванні.
Можливо, я ще дочекаюся моменту реставрації та встановлення адгезивного мостика, поповню свої знання, і тоді буду більш корисною, в плані надання інформативних порад.
Ще одним страхом є те, що я таки дочекаюся всього цього, коли все знімуть, реставрують, відполірують абощо, а мені вже буде всеодно. Типу, ось, нарешті! Ти дочекалась! — Ну ок. Просто покерфейс.
Як добре, що є вільний час, щоб думати про всяку нісенітницю. Ось на що я витрачаю свої канікули)
Далі буде