«Я хочу розвіяти Ваші наївні дівочі сподівання...»
Так казав один вельмишановний пан викладач. Сподівання стосовно кінечності того переліку днів. Сьогодні йде 834 день. І тут промайнула думка, що такий відлік дещо схожий на «мотання сроку» у місцях позбавлення волі. Ти ніби кожного дня видряпуєш все нові і нові палички, які символізували б дні «відмотаного сроку». Звучить доволі песимістично, проте, чекати аж стільки, хочеш чи не хочеш, а думки безвиході приходять в голову все частіше. Здається, що це ніколи не завершиться. Я так і посивію, біля мене будуть онуки бігати, називати мене бабцею, та по суті, ті зуби вже і так повипадають. Хоча якщо випадатимуть, то всі разом, дуга ж все одно їх разом тримає)
Сама ідея відліку прийшла до мене випадково, люблю статистику, і якраз вивчала статистику. Подумала, що було б цікаво рахувати дні мого життя з арматуркою, враховуючи те, що я пам'ятаю точну дату, коли мені її встановили.
Так, почала я десь з п'ятсот тридцятого, чи приблизно такого дня. Це свідчить про те, що «годують» мене байками про те, що все чудово і люксово (!!!) вже далеко не один місяць. Хвилина печалі з цього приводу(
Кожного разу, коли я їду на прийом, то кажу собі: «Ну ти ж знаєш, що нічого нового тобі не скажуть, що як завжди тобі просто змінять ланцюжок на верхній щелепі, та й по всьому!»
Та всеодно, кожного разу одне й те саме. Знову і знову, немов маленька дитина, ти очікуєш, що добрий дядечко в білому халаті повідомить тобі ті омріяні декілька слів. Щось типу: «Ну все, наступного разу знімаємо». А я така у відповідь: «Та Ви, мабуть, жартуєте!»
Чого б то, дійсно, можна ж ще пару років походити так =/
Між назначеними зустрічами завжди три тижні, рідко коли два чи чотири. Тобто, певну дозу розчарування ти отримуєш стабільно, кожні три тижні. Немов та собака Павлова, скоро вже умовний рефлекс розчарування сформується.
Особливо прикро, коли знайомі носили брекети всього по півтора роки. Чи заздрю я? Так, заздрю. Я не злюсь, просто так багато важливих моментів в житті проходить, наприклад всілякі весілля, дні народження, нові роки, випускні, а ти як та ялинка, зимою і літом… ти хочеш ВЖЕ бути гарною, та все ніяк.
Залишається тільки чекати, рахувати дні, видряпувати ті кляті палички на стіні, мріяти та уявляти себе вже після реставрації, коли ти станеш повноцінною.
І тут знову інсайт. Можливо, якби вони були не металеві, а керамічні, то і життя було б яскравішим? Хоча, яка різниця, якщо твої зуби перетягнуті не тільки горизонтально, а ще й вертикально!) Ну це точно шлях до успіху)
Далі буде…