Кожен раз дивлячись на своє відображення у дзеркалі (точніше, на відображення зубів у брекетах), починаю задумуватись: а чому в мене не було красивої посмішки з дитинства?

От сьогодні ввечері надумала.

По-перше, в мене справді спадковість не дуже хороша. В мами такий же неправильний прикус, як і в мене. А от моя сестра пішла в батька: в неї прикус правильний, тільки два присередніх верхніх різця під кутом одне до одного стояли.

По-друге, згадала нещодавно, як в дитинстві полюбляла «зализувати» нові зуби – ті, що тільки прорізувались. Було так цікаво відчувати ріжучий край язиком. Дивно, еге ж? Батьки бачили та сварились, але я продовжувала таке робити, коли ніхто не бачив.

По-третє, недавно знайшла в інтернеті серед причин виникнення кривості зубів надмірне накушування, що призводить до передчасного стирання зубів. Страждаю на таке. Я взагалі мало виплескую емоції, все тримаю в собі. От і помітила: як щось погане трапляється, я сильніше стискаю щелепи і таким чином зменшую прояви стресу (мабуть). Треба із цим боротися, бо проблема не тільки в кривості, а ще й в розмірах зубів та їх стиранні.

Хоча, можливо зуби стираються саме через неправильний прикус, і моя «психологічна розрядка» методом стискання щелеп тут не до чого. Не знаю…

Та в незалежності від причин, сподіваюсь на відмінний результат брекетоносіння  :-)