Початкові дуги зроблені зі спеціальних сплавів. Головна властивість цих дуг — пам'ять форми, тобто при будь якій деформації дуга повертається в попереднє положення. У заводських умовах цим дуг надають форму ідеальної зубної дуги. Дуга, прагнучи повернутися в початковий стан, тягне за собою неправильно розташовані зуби.
По ходу лікування дуги періодично міняють.  На початку лікування використовуються, як правило, тонкі дуги круглого перетину, а в кінці — прямокутні, повністю заповнюють паз брекета. Крім того, дуги можуть відрізнятися за матеріалом, з якого вони виготовлені. Найчастіше використовуються: високоякісна сталь, сплав нікелю й титану (нитинол), сплав титану і молібдену. Іноді застосовуються матеріали, яким присутня термозалежність, тобто змінюють властивості дуги в залежності від температури. Однак слід пам'ятати, що різка зміна температури порожнини рота може змінити властивості ортодонтичної дуги, тому слід уникати різкого охолодження дуги, або навпаки нагрівання (морозиво / гарячі напої), і тим більше чергування холодного-гарячого (кава-гляссе, наприклад).
На кожному етапі лікування ортодонт може користуватися дуже різноманітним арсеналом дуг. Вони відрізняються матеріалом, з якого виготовлені, розміром і формою перетину.
Які дуги на якому етапі лікування вибрати лікар вирішує сам, орієнтуючись на свої знання і переваги, і, виходячи з клінічної картини, з якою звернувся до нього пацієнт.

Основні принципи такі, що на першому етапі дуги повинні бути досить еластичні, щоб, роблячи вигини в брекети на кривих зубах, вони не деформувалися, а, навпаки, поступово намагалися придбати свою первинну форму. На другому етапі дуги повинні бути жорсткі і досить великого перерізу, щоб переміщення зубів і зубних рядів відбувалося максимально корпусно, а не похило (це коли в роті ми бачимо, що коронкова частина зуба начебто пересунулася, а корінь — то насправді залишився на своєму місці, що добре можна побачити на знімку; такий ефект завжди спостерігається при роботі на дитячих пластинкових апаратах). На третьому етапі дуги повинні представляти із себе щось середнє між першими і другими дугами, щоб простіше було «посадити» прикус.