Другий візит до хірурга. Перша частина.

Привіт, недавно я писала про видалення своїх вісімок. Для мене це вже мов у тумані, але поки дещо ще пам’ятаю, хочу поділитися з вами.
Знаю, що розповідала про першу зустріч із хірургом і подробиці видалення зубів ви вже знаєте, якщо читали ту статтю — тоді все пройшло стабільно важко. Але знаєте, іноді набагато важливіша друга зустріч. Особливо коли ти знаєш, що тобі робитимуть і як все це неприємно. Я думаю, що в такий час піти на операцію важче, ніж вперше.
І, хоч моя друга зустріч почалась за стандартними мірками зовсім невдало, та кінець був несподіваним навіть для мене.
Почалось все з того, що ми (я і мама) запізнилися на годину. До останньої хвилини я думала, що ми записані на п’яту, а насправді – на четверту!!! Я не могла зрозуміти, чого мама так переймається, адже ще година попереду, а нам їхати 40 хвилин. А мамі було чого перейматися – тільки о четвертій ми вийшли, а їхати нам… і їхати… І як на зло – увесь транспорт кудись подівся. Мама так нервувала, що забула попередити хірурга нашого, що ми запізнюємось. А ми ще перед цим посварились і я була не в настрої щось нагадувати. Тож, коли дісталися клініки, запізнились на сорок хвилин і, до того ж, нас чекали майже до останньої хвилини, а потім прийняли іншу людину на операцію. Ну все, всі в розпачі, хоч плач. Довелось чекати близько півтори години.
Відмічу, що я, не дивлячись всі неприємності, йшла на операцію з дивним спокоєм. Мені було зовсім не страшно. Я знала, що на мене чекало, але також знала, що хірург і асистент зроблять усе, щоб мені не було боляче. Легше сідати в крісло, коли довіряєш людині зі скальпелем та бор-машиною і всіма цими, здавалось би, страшними інструментами, аніж сідати в крісло до незнайомця…
Ця невеличка історія про те, як почувала я себе перед операцією і що трапилось. В наступній частині я трохи приділю уваги самій операції, і більше часу на те, щоб описати свій стан. Почекайте трохи, будь ласка! А далі почнеться найцікавіше)