От і настав день Х — 11 грудня. Зуби чищені-перечищені, ейфорія до небес – я біжу до стоматології. Напередодні приготувала бісквіт і желе, наїлася, бо переживала, що буде дуже боляче сьогодні))

Отже. В стоматології всі знають в обличчя, посміхаються: «Нарешті вирішила!» Сіла в крісло. Почалась фотозйомка. Чесно, стільки кадрів за п'ять хвилин ще в мене не було: профіль, анфас, зверху, знизу, зімкнути, розімкнути, пластикові штуки тягнуть губи у дві сторони (добре, що ортодонт вазеліном намастив, а то б вони в кінці-кінців полопалися). Показав, я схвалила (ну а як же ж на iPhone 6 могли б бути погані фотки??) Потім почистив зуби якоюсь штукенцією, відполірував.

А потім почався процес встановлення. У мене все відбувалося довше, ніж у сестри. Він кілька разів брав мої готові зліпки, щось відмічав олівцем на них. На один зуб навіть двічі ставив, а потім щось рівняв-зарівнював. А потім світив лампою, довго так. Коротше, я себе відчувала не дуже. Постійно ту слину відсмоктувач смокче. Все одно ковтнути хочеться. Поки стоматолог десь відвернувся, я – раз! – і ковтнула. Очі заплющила. Так. Сидіти в тому кріслі не дуже класно.

Після встановлення дуги обрала фіолетові резинки, він каже: «Може різнокольорові?» А я: ні! Це не солідно. Тоді медсестра: «Це ж рік синьо-фіолетової кози. Те, що треба.» З тим і вирішили.

Коли встала з крісла – відчуття незвичні, справді. Але посміхатися захотілось, навіть ширше, ніж звично. Настрій такий, ніби зробила щось величне. Наприклад, відкриття якесь чи що)) віск віддав. Домовились на зустріч після Нового року. Отак і розійшлися.

А коли зі стоматології вийшла, на мене напала «словесна діарея»)) йшла, щось розповідала своїй малій, усім показувала брекети)) але коли дійшла до продавця знайомого, якось застидалась. Губи зімкнула. Так і йшла далі.

Отакої)))