Пункт другий. Теперішній час

Півтора роки тому я познайомилась з хлопцем, який тепер став моїм МЧ. Тоді він запитав, про що я мріяла в дитинстві. Згадала про рівнесеньки зуби. Він посміявся (взагалі багато робить «ха-ха», коли я про зуби розповідаю щось) і сказав: «що за дурість?». Отоді образилась на нього. І, мабуть, с тих пір всупереч його легковажним словам стала про це замислюватись.

І саме тут – увага! — з'являється моя сестричка))) обожнюю її)))

Пожалілась я їй трішки на хлопця, а вона «намотала на вус». І почалося…

«А я сьогодні з подружкою до стоматолога ходила. Їй брекети встановили. В неї, звичайно, справжній «забор», не те, що в нас з тобою…»

«Слухай, а ти бачила, які в мене криві зуби? Ні, отут, а не там! Там все добре!»

«Боже, які в неї рівненькі зубки… я теж такі хочу…»

«А ти пам'ятаєш, які в твого однокласника були красиві зуби на випускному після трьох років носіння брекетів?»

«Глянь, які круті в неї фотки з брекетами в інстаграмі!»

І таке бла-бла цілий рік… хто витримає?)))

А в травні я пішла на першу в житті професійну чистку зубів. І стоматолог, побачивши моїх красенів, сказала: «У тебе, як у твоєї мами, клиновидна деформація, це генетичне. Років через десять усі зуби «полетять»… Треба ставити пломби.»

Я – в шоці. Прийшла додому, давай гуглити, що воно таке. І десь знайшла, що перешкодити подальшій руйнації можна тільки виправивши прикус. Тож брекети стали ще на крок ближче…