Доброго дня, мене звати Артем і ця історія про те, чому я тривалий час не міг назвати свою посмішку «особливою» чи «привабливою», чи взагалі хоч якоюсь. Ще років з дев'яти я став помічати що з моїми зубами — щось відбувається не так, проте як і всяка дитина не дуже звертав на це увагу (ну знаєте, в цьому віці — є речі цікавіші, ніж загладати до власного рота). Щороку ситуація з зубками погіршувалася та в родині грошей на це не було (ніколи і ніяких) ну а власне в мене самого також не знаходилося такого кошту (якщо цікавилися, брекет-система зараз коштує дуууже здоровецьки).

Отож коли мені вже було 18ть усі передні зуби були криві, вони постійно тягнули за собою нові й нові ряди, тим самим натякаючи мені на те, що незабаром весь мій рот перетворится на забор старой хати, під який підклали гранату. Доречі, не дивлячись на усі проблеми с зубами — вони ніколи не дарували мені комплексів, у мене не було проблем з дівчатами, або друзями, я завжди просто не зважав на це і як я зрозумів вже потім, нікого навкруги це не турбувало. Тож можете трохи розслабитися, любі кривозубці, але все одно підрівняйте це страхіття!)))

Згодом, коли я навчився своїм мозком та комунікабельністю непогано заробляти та у 19 років мав змогу все ж таки почати виправляти свої зубки — я був дуже здивований тим що з ними почало відбуватися, але про це розвовім вже згодом. Основною метою мого вирівнювання — все ж був не комплекс, що його могли породити зуби безпосередньо у той час, а скоріш вклад у майбутнє, тому що я мав плани та амбіції щодо спілкування з високими людьми та публічності своєї персони.

Більше згодом;) Світлого неба та щирих посмішок, кривозубці та брекетоносці) :-)