Сьогодні в мене сталась така собі невеличка історія. Не знаю, що думати з цього приводу.

Була я в Ашані сама (до подружки мала їхати, тож зайшла взяти смачненького). Перед тим, як зайти всередину, треба ж свою торбинку запакувати в охоронця. Там такий молодий симпатичний хлопець робе. Бере мій пакетик, загортає у пластик, потім: раз! – не плавиться, два!- не плавиться. Починає посміхатися, щось там каже, вибачаючись. Я трішки губи розтягнула в посмішці, чекаю. Тоді три! – знов не плавиться поліетилен. Щось підкрутив на цій штуковині, нарешті з четвертого все вийшло))

Він щось знову балакає, посміхаючись, мені реально смішно стає. І я роблю таку широченну посмішку… Оооо! Ви б бачили його очі! Коли він мої брекети побачив. Я реально з цього засмутилась. Швиденько пакунок забираю і – в зал.

От тепер сиджу та думаю: всі знайомі кажуть, що з брекетами мені непогано. Аж тут така реакція… Може, брешуть мені, не хочуть засмучувати. Треба зав'язувати з посмішками, до того ж від них зморшки з'являються… *unknw*