:-) *yes* Отож рани після видалення усих 4-ок загоювалися швидко, і ось побувавши у свого лікаря-ортодонта, вона мене оглянула та сказала, що наступного разу брекети мої на верхню щелепу будуть готові, та чекатимуть на мене. Тобто стан задовільний для того, би починати діяти. Як я вже згадувала раніше, я вибрала самі найпростіші із існуючих брекетів, бо дія в усих одна й та сама, а мене тільки вона і цікавить. Ще я вибрала поступово ставити на верхню спочатку, потім на нижню щелепу. Були певні складнощі у фінансовому плані, то для того, щоб трохи виграти часу і було прийняте таке рішення. Але ортодонт мене заспокоїла, оскільки основна та сама складна робота саме на верхній щелепі, то якраз потім пізніше поставлені на нижню щелепу, вирівняються
Котрий раз сиділа та чекала під кабінетом, та кожен раз спостерігаю наскільки багато люду зі схожими проблемами, причому від студентів, та старших до 30 років. Мені взагалі здається, що кожного разу все більше і більше відвідувачів. І тільки уявляю наскільки ці всі випадки унікальні, та до кожного потрібен свій підхід. Звісно така кількість говорить про актуальність та розповсюдженість проблеми не тільки в Україні, як я розумію, а й в усьому світі.
А ось лікарі-ортодонти справжні майстри, які завжди на варті естетики та здоров’я зубного ряду. Я бачила приклади робот і на зліпках, і у знайомих, тому розумію, яку роботу вони виконують та скільки молоді роблять привабливішими та щасливішими. Отакі думки були у мене, доки я чекала своєї черги.
Отож ортодонт назначила дату, яку я так довго чекала. Як то кажуть, скоріше поставиш, скоріше знімиш. Я поцікавилась чи не боляче буде (багато про що читала, а про сам процес встановлення якось не довелося), ортодонт посміхнулась, та сказала, що це саме неболісне з усих процедур і процесів, які вже були та які тільки чекають на мене.
Взагалі можна було б починати хоча б сьогодні, але ж брекети ще не були готові. Чекаю, не дочекаюся цього моменту, а то мені вже набридло чекати. Мені ж потрібно все й одразу, така моя натура. *good*

Деякі цікаві факти про брекети

Поки моя ротова порожнина готовилась до встановлення брекетів, а перед цим мій ортодонт сказала подумати мені над тим питанням, який саме їх різновид я хочу собі. Якось я задумалася над цим питанням, і мені чомусь стало цікаво, які вони були раніше, якими вони можуть стати у майбутньому. Інфа знайшлася дуже цікава з цього приводу, це дивує і водночас надихає.
Як виявилося, що проблемою нерівних зубів переймався Гіппократ, але тоді не було необхідної технічної бази для розвитку цього питання. Я була вражена, оскілки вважала увесь час, що саме в наш час проблема набула актуальності, але глибина цієї теми сягає значно глибше, і це навіть не півсторіччя, а тисячоліття. Тому я зробила висновок, що проблема неправильного прикусу була завжди, а ось концентрація її сягає в наш час найбільшого розмаху.
Британські військові носили дуги на зубах, що були в чомусь подібні брекетам, і це допомагало зберігати цілим увесь ряд, тому що сила удару розприділялася по всих зубах, щ були під металевою дужкою. А ось прикладом брекетів, як певним чином гордості, були металеві прикраси на зубах китайської імператриці. Оздоблені дорогоціннім каміння, такі брекети давали зрозуміти, що перед вами знатна персона, яка якимось чином впливає на суспільно-політичне життя.
І що саме цікаве, та надихаюче, — це магнітні брекети майбутнього. Навіть не потрібно буде щось встановлювати, чекати та знімати. Принцип дії оснований на двох мініатюрних генераторах, що створюють магнітне поле разом з залізом у наших зубах, і тим самим будуть виправляти прикус. Неймовірно, але враховуючи темпи технологічного розвитку у сьогоднішньому світі, цілком очікувано. Скажіть ідея супер? Є над чим постаратися.
А вирішила я зупинитися на самих простих та класичних брекетах. По-перше, мене цікавить тільки процес виправлення недоліку зубного ряду. По-друге, чомусь саме до них найбільше відчуття довіри, тож буду йому слідувати.

Ох і довго я оговтувалася опісля таких візитів, але радувало те, що загоєння йшло швидко, я навіть цього не очікувала. Думала, що знадобиться набагато більше часу. Але добре, коли все добре закінчується, рани загоюються, пережитий стрес швидко забувається. І можливо, когось ці рядки змусять піти назустріч своїм страхам. Нічого не повинно завадити вам на вашому шляху, якщо ви остаточно вирішили мати привабливу посмішку. Я взагалі спершу думала, що тільки мені потрібно видалення, але прочитавши у інеті побільше актуальної інфи усвідомила, що таких випадків багато. Кожний випадок свого роду унікальний, у всіх різні проблеми.
Мій ортодонт похвалила мене, що я мужньо все перенесла, сказала мені перепочити деякий час, щоб рани остаточно загоїлися, а вже потім можна буде приступати до зліпків та замовлення брекетів. Як і у всіх, після видалення зубів, в перші дні мені зовсім не хотілось їсти, та воно і не дуже рекомендувалося. Потім вже, коли справи пішли на поправку, я видихнула з полегшенням, бо вернулась до нормального життя. Але після цього починався інший період, інше випробування. До речі я взагалі рахую, що потрібність у брекетах, та наявність погіршеного прикусу, кривих зубів, це не що інше, як випробування. Але всі випробування даються нам для того, щоб їх пройти. Тому в жодному разі не потрібно падати духом чи опускати руки, тільки діяти, та йти вперед.
Так ось, що я хотіла сказати, оскільки я навчаюся в коледжі, то увесь час перебуваю серед однолітків, і спочатку дуже соромилася, що я без такої кількості зубів. Мені не хотілося ні спілкування, ні відповідати на лекціях, хотілося лише одного – сховатися, щоб мене не бачили. Отже фізично рани загоювалися швидко, а ось психологічний дискомфорт очікував мене щоразу, коли потрібно було занурюватися у процес навчання. Ось такі перепади настрою я мала. З одної сторони, оптимізм мене не залишав ні на хвилину, а з другого боку була замкнутість і невпевненість, що посилювалася.

Логікою було ще спочатку все зрозуміло, що місця для виправлення виступаючих передніх зубів аж ніяк не вистачить. Я усвідомлювала, що брекети, як високотехнологічне пристосування можуть розвернути зуб на правильний кут, але якщо місця немає, то воно нізвідки не з’явиться раптом. Тому цілком очікувано, що мій лікар ортодонт виписав мені направлення до хірурга на видалення чотирьох зубів, що саме цікаве самих найздоровіших, у набагато задовільнішому стані, ніж інші. Видаленню підлягали «четвірки» на верхній та нижній щелепах. І я розуміла, що без цього важливого етапу нічого не зміниться, але я аж ніяк не хотіла приймати цю реальність, від якої нікуди не було подітися. Хоча б елементарний страх перед самим процесом, та чесно кажусь жалко втрачати свою гарну частину зубів.  :-(

Опісля кожного дня я те і робила, що настроювала себе, що без цієї міри нікуди. На все про все мені вистачило тижня, щоб перебороти усі страхи та сумніви. Що ж не зробиш заради брекетів та естетичної посмішки. Через тиждень я пішла на не дуже приємну зустріч до кабінету хірурга, який знаходився у поліклініці недалеко від мого ортодонта.

Увесь процес видалення було вирішено розділити на 2 рази, бо травма це неабияка для організму, стрес як у психологічному плані, так і фізичному. Ох, брррр зараз це все і пригадувати не хочеться, але надихає те, що це все позаду и мужньо пережито мною. Саме гірше позаду. *boast* Скільки себе пам’ятаю, то втрата свідомості при видаленні була перший раз. Це було зовсім не надовго, приблизно на хвилину, може й того менше. Річ у тім, що медична сестра дуже швидко зреагувала, та я прийшла до свідоми. Що цікаво, це було під час першого візиту, та мало повторення  другого.

Це розповідаю не для того, щоб когось залякати, а для того, щоб зацікавлені просто знали які бувають складні випадки, але це не значить, що треба падати духом. Можливо когось ці рядки підтримають та допоможуть дещо усвідомити. Наступного разу розповім скільки тривав процес реабілітації після видалення. *hi*

 

 

 

Проблеми з правильним розташуванням зубів, та задовільного прикусу хвилювала мене з самого дитинства, і здається, що набагато більше за мене хвилювала моїх батьків. Це цілком зрозуміло та нормально, що вони бажають своєму чадові тільки найкращого. Проблема не була якоюсь незначною, на що можна було закрити очі. Бо в мене був випадок один із найскладніших, що взагалі зустрічаються. *wacko* Одне питання, це коли виникають незручності психологічного характеру, коли у середовищі однолітків виникає страх посміхнутися чи вільно вимовляти слова — хочеться весь час ховати цю природну ваду, та зовсім інше, коли це шкодить гігієні та здоров'ю ротової порожнини. Саме про це я багато читала, мене попереджали неодноразово лікарі. Не можу сказати, що більше дало імпульс – бажання мати естетичну посмішку чи попередити руйнування зубів у майбутньому, мабуть, ці обидві причини мали певний вплив, але рішення про встановлення брекетів все частіше знаходило місце в думках, та поступово бажання переростало у чіткий намір. *victory*

Отже, одним із найперших посилань на те, щоб звернутися за допомогою до цього технологічного чуда були звичайні відвідування стоматолога. Вони радили звернутися до фахівця, який займається лікуванням, тобто виправленням прикусу — лікаря-ортодонта. І саме під час цього візиту уся попередньо здобута інфа розклалася по поличкам, так я пізнала и багато нового щодо носіння брекетів. Той перший візит надихнув мене діяти(!), а не зволікати, бо час плине, кістки теж дорослішають і виправлення прикусу краще робити саме в молодому віці. Ортодонт зорієнтував мене щодо фінансової частини цього питання, і я вийшла з кабінету лише з однією думкою: «скоро я повернуся». До речі, у мене було дуже багато роботи до самого процесу установлення брекетів. Як я уже згадувала, випадок душе тяжкий: верхня щелепа була набагато висунута вперед, за нею завжди ховалися зуби нижньої щелепи. Тобто, жувати я могла лише задніми зубами, бо ніякої стиковки передні верхніх и передніх нижніх взагалі не було. Пізніше розповім яким саме чином мені потрібно було підготуватися. *help*