Другий візит до хірурга. Прощання.
Добрий день. Тепер я готова поділитися з вами другою частиною моєї історії. Нарешті ви дочекалися продовження оповіді про мій другий візит у клініку на операцію з видалення вісімок.
Наш хірург дуже добра людина. Коли ми нарешті потрапили до нього, було вже о пів на шосту. Та він не зважав на наше запізнення, сказав, що з будь-ким може трапитися. Він був явно втомлений, та пацієнт – перш за все. Спитав мене як почуває себе рана, чи не болить. Потім спитав чи готова я до операції. А мені що, я вже довіряла цій людині, і я була готова.
А потім знову: укол, укол, посидіти трохи. Ще укол. Не крутиться голова, все нормально? Тоді починаємо. Розрізати ясна, відшукати зуб, відрізати зайві ясна, збити покриття з зуба, почати відколупувати його. Не виходить? Тоді попиляти. Бор-машинка працює, симпатичний асистент тримає якоюсь металевою штукою мою щоку (можливо, це називається тримач), а хірург — свердлить.
Мені тоді було якось майже весело, не знаю, може, це так знеболювальне діє??)
Хочу розповісти вам про атмосферу. Якщо першого разу вона була напруженою, чи мені так здалося, то вдруге вона була легкою, навіть – веселою! Можливо, вперше мені було некомфортно тому, що то було вперше і, як мені сказали – випадок складний – зуб дуже глибоко сидів і довго прийшлось пиляти, навіть до сліз дійшло. Але я стійко сиділа і ридала, хоча не від болю, мабуть, від напруги.
А тепер лікар жартував, був уважний до мене(хоча я впевнена, що так було і тоді, але я була занадто збентежена, щоб помітити це). Загалом, він підтримував мене і себе.
І цього разу все пройшло легше. Хірург витратив менше часу, а я – менше нервів. Тільки от зашивав він рану тепер не нитками, що розчиняються, а звичайними. Бо в перший раз рана швидко розійшлась. Повертаючись додому, я нормально йшла. А минулого разу ледь-ледь. Я навіть ввечері спокусилася на шматочок їжі, а точніше – на тортик. А що? У мене був стрес, маю право)
Загалом, і загоєння проходило швидше. Тільки-от, коли зняли шви, одна ранка так і залишилася. І досі ще заживає. Лікар трохи занадто відрізав ясна і от тепер вони потроху виростають. Та я йому все одно вдячна.
Цим повідомленням я хотіла до вас донести таку просту і потрібну істину: гарний лікар – найважливіше. Сподіваюсь, якщо когось і чекають в житті операції, то кожен знайде собі гідного лікаря.
Наш хірург дуже добра людина. Коли ми нарешті потрапили до нього, було вже о пів на шосту. Та він не зважав на наше запізнення, сказав, що з будь-ким може трапитися. Він був явно втомлений, та пацієнт – перш за все. Спитав мене як почуває себе рана, чи не болить. Потім спитав чи готова я до операції. А мені що, я вже довіряла цій людині, і я була готова.
А потім знову: укол, укол, посидіти трохи. Ще укол. Не крутиться голова, все нормально? Тоді починаємо. Розрізати ясна, відшукати зуб, відрізати зайві ясна, збити покриття з зуба, почати відколупувати його. Не виходить? Тоді попиляти. Бор-машинка працює, симпатичний асистент тримає якоюсь металевою штукою мою щоку (можливо, це називається тримач), а хірург — свердлить.
Мені тоді було якось майже весело, не знаю, може, це так знеболювальне діє??)
Хочу розповісти вам про атмосферу. Якщо першого разу вона була напруженою, чи мені так здалося, то вдруге вона була легкою, навіть – веселою! Можливо, вперше мені було некомфортно тому, що то було вперше і, як мені сказали – випадок складний – зуб дуже глибоко сидів і довго прийшлось пиляти, навіть до сліз дійшло. Але я стійко сиділа і ридала, хоча не від болю, мабуть, від напруги.
А тепер лікар жартував, був уважний до мене(хоча я впевнена, що так було і тоді, але я була занадто збентежена, щоб помітити це). Загалом, він підтримував мене і себе.
І цього разу все пройшло легше. Хірург витратив менше часу, а я – менше нервів. Тільки от зашивав він рану тепер не нитками, що розчиняються, а звичайними. Бо в перший раз рана швидко розійшлась. Повертаючись додому, я нормально йшла. А минулого разу ледь-ледь. Я навіть ввечері спокусилася на шматочок їжі, а точніше – на тортик. А що? У мене був стрес, маю право)
Загалом, і загоєння проходило швидше. Тільки-от, коли зняли шви, одна ранка так і залишилася. І досі ще заживає. Лікар трохи занадто відрізав ясна і от тепер вони потроху виростають. Та я йому все одно вдячна.
Цим повідомленням я хотіла до вас донести таку просту і потрібну істину: гарний лікар – найважливіше. Сподіваюсь, якщо когось і чекають в житті операції, то кожен знайде собі гідного лікаря.