Ніхто не говорить, що носити брекети, або як в нашому випадку ортодонтичну пластину, це легка справа. Так, це важко, але ще важче одноманітність. Ви тільки уявіть — після кожного прийому їжі необхідно чистити платсину, полоскати або чистити щіткою зуби, кожні п'ять днів підкручувати механізм щоб розширювати пластину. Одним словом — нудьга болотяна.

Причому це в певній мірі нудно нам як батькам і тим більше дев'ятирічному хлопчикові. Саме тому і мені і дружині останнім часом все частіше та частіше приходиться звертати увагу на те, чи почистив син після їжі зуби.

Так, я не кажу що це дуже важка робота, що це мене дратує, просто потрібно завжди бути на сторожі. Я вже навіть не уявляю як воно самому носити пластину. Правда тут є один позитивний момент — доросла людина не завжди здатна зробити або пережити те, що може зробити чи пережити дитина.

Головне тут — мотивація! По перше, ми проносили пластину майже два місяці, за цей час є певні зрушення та прогресс в лікуванні. По друге, два місяці це вже доволі великий проміжок, буде по дурному з нашої сторони закінчити все на цьому етапі, це буде дійсно тупість і дуже велика.

Особисто я цей курс лікування розцінюю як певний шлях, причому тривалий. А як говорить одна східна мудрість — навіть самий тривала подорож починається з першого кроку. Ми зробили цей крок і напевно вже не один, тому вороття назад нема.

Одним словом, ніколи не опускайте руки на пів дорозі, навіть якщо пройдена четвертина відстані — не потрібно розчаровуватись, не потрібно падати духом, потрібно просто просто рухатись вперед. При цьому не варто перевищувати швидкість та порушувати правила — це завжди небезпечно.