Я завжди думала, що життя наше, то просто очікування наступної конкретної події. Таке собі кочування від пункту до пункту. Ось Новий Рік, а через місяць подруга одружується, а далі День Народження і так по колу. Тобто, ми постійно очікуємо чогось, когось. Так і я, стосовно нашої теми.
Черговий заїзд до стоматолога нічим не увінчався. Тобто, все сталося як гадалося. І судячи з красномовності Його Величності *hi* стабільність в даному руслі триватиме ще не один місяць. Тож ми впевнено крокуємо до омріяної тисячі. Але як би там не було, я сама здивувалася, як відкрила для себе джерело натхнення до подальшого життя з арматуркою.
В ролі джерела натхення виступив знайомий, до того ж не дівчина, а хлопець, що можна було зрозуміти з мого «знайомий». Типу написала, а потім подумала, ну що ж, нехай так і буде).
Чому натхнення? Адже вбачаю в ньому свого роду ідеал зовнішності, а тут дізнаюся, що в нього також брекети, і це жодним чином не змінює моєї думки про нього, навіть навпаки. Думаю:«Вау, як круто, і йому навіть личить. Тож круто і модно.»
Стоп, я ж сама маю таку саму красу, абсолютно) Прийшла до думки, що часто ми самі не усвідомлюємо, володарями чого ми є. Можливо і я можу комусь подобатись навіть з металевими зубами) А чому б і ні. Моя самооцінка ніколи завищеною не була, навіть навпаки, проте вже зараз думки крутяться довколо чого завгодно, особливо моментів особистого життя. Чи то вже вік підпирає, чи то я дійсно вже довго з ними.
Якось я жартувала, що це мої найтриваліші стосунки :-D
Так дійсно, люди вже поодружувалися, дітей народили, все таке, а ти досі немов та школярка, так звана «малолєтка». Часто я думаю, що через брекети мені відмовляються продавати спиртне) Ось буквально днями була спроба, без паспорту всі мої намагання були марними. Продавчиня вперто відмовлялася вірити моїм розказням про те, що мені вже 21 рік. То звичайно приємно, типу виглядаю молодшою, проте не на стільки ж) Коли паспорт був на виписці, то було дійсно проблемою, адже в доказ правдивості власних слів ти нічого пред'явити, як на зло, не можеш.
Все ж таки, думаю, розпрощавшись з ними, я втрачу якусь частинку себе. Типу знаєте, як то буває, що маємо, то не цінуємо, а коли втрачаємо, то починаємо розуміти, якою вагомою частинкою життя та річ була.
Навіть сумно якось стало, їх використали і викинули на сміття. Трошки екзистенціалізму та філософії. А що, якщо все має душу, і навіть ті ж брекети. Вони стараються, виконують свій обов'язок, а ми тільки весь час стогнемо як нам боляче та тяжко.
Доречі, можна було б такий коротенький мультфільм зробити, як для діток так і для дорослих) Він би виклакав співчуття і вже було б не так боляче, адже брекетоносець розумів би, що не тільки йому так важко, а й маленьким залізячкам також не солодко) От би і мені в свій час такий мультик. Із задоволенням переглянула б його перед тим, як мені встановлювали брекети, щоб знати, на що наважилась.
Як добре, що завжди є над чим подумади. Можливо з тих думок колись щось путнє й народиться)
Далі буде

Згадайте той момент, коли до Ваших рук потрапляє нова річ. Вона бездоганна, бажана, Ви жадали її. Недоспані ночі, як то кажуть, сплю і бачу, також присвячувались їй. Ви будете плекати її, немов маленьку дитинку, ніхто, окрім Вас не зможе її торкатись, доки Ви того не захочете чи не дозволите. Це ВАШЕ! І все тут. Це може бути що завгодно, все що Ви можете уявити, від нових кросівок до нових брекетів)
Власне щодо брекетів. До будь-якого пристрою чи механізму мала б бути в комплекті інструкція по експлуатації. У нашому випадку це чіткі та конкретні настанови стоматолога, прохання, вимоги, побажання, в залежності від рівня пофігізму брекетонсця) В першу чергу це прохання щодо дотримання елементарної, здавалося б на перший погляд, гігієни.
Чесно кажучи, я трішки почала прозрівати, коли мені видали список всього необхідного для підтримання все тієї ж гігієни. Особливо враховуючи те, що чистити зуби слід після кожного прийому їжі. Всілякі щітки і щіточки, ополіскувачі, спеціальні пасти, зубні нитки тощо. Тобто для мене було б достатньо звичайної пасти та щітки, навіщо всі ці навороти?) Ну добре, ще маленькі щіточки взяла б, бо то зручно та дійсно необхідно. А решта, ну то таке вже, для лакшері клієнтів)
Та, звичайно, з самого початку (досі підживлюю той образ маленької наївної дівчинки) я ретельно дотримувалась всіх вказівок вельмиповажного пана стоматолога. Кожен із перших прийомів був немов фейсконтроль, страшно було б почути негативний коментар. Одного разу переді мною до кабінету зайшла дівчинка, так от вона отримала добрячої прочуханки. Мабуть, то ще з того моменту в мене з'явився такий страх. Я не могла такого допустити, адже в першу чергу, це в моїх власних інтересах, а з другого боку, це ніби то питання певної репутації.
Я дійсно чистила зуби після кожного прийому їжі і навіть більше, проте коли коли мій «лічильник» перевалив вже на другий рік, якось потихеньку я почала забивати на всі ці настанови. Зрозуміла, що від цього не зміниться абсолютно нічого. І що слід додати, від цього таки нічого і не змінилося)
З таким поворотом подій, починаєш вірити у те, що правила дійсно існують для того, щоб іх порушувати.
Мораль тієї думки була простою. Все чого ми так бажали, чого так прагнули спочатку є таким цінним та дорогим, але тільки спочатку. Надалі все таке важливе стає звичайним, таким же буденним, як і всі наші речі, чи події, чи свята. Адже свята також в один чудовий момент перестають ними бути. Ми втрачаємо смак, цікавість, захоплення. Чи втрачаємо ми щось від цього? Питання вже зовсім іншого характеру. Мабуть, то є просто факт, так трапляється і все тут. На деякі запитання краще не шукати відповіді.
Так і саме очікування. Завтра день прийому, можливу я дізнаюся дійсно щось нове, а можливо я уже вкотре почую:«Люкс. Все чудово!» *dash* І будучи більш раціональною людиною, схиляюся до останнього варіанту.
Не настав ще мій час! *yes*
Далі буде

Йшов 845 день *shock*
Десь глибоко в душі, я розумію, що хотілось би й до тисячі дотягнути. Ну а що?) Сотнею більше, сотнею менше, яка вже різниця. Зато була б Юліна тисяча, ну хоч десь :-D
За такий доволі немаленький термін «знайомства» з усіма стоматологічними тонкощами та всілякими нюансами можна було помітити деякі дивні речі, які відбуваються чи проявляються з певною періодичністю.
Взагалі то я людина, яка вірить у все, в тому розумінні, що не заперечую існування як чогось фантастичного, магічного, потойбічного, містичного, так і чогось наукового, раціонального, вже доведеного. Схиляюсь до думки, що у світі не може бути нічого абсолютного, або ж ми не можемо стовідсотково бути впевненими в правильності чи достовірності будь-чого. Це абсурдно та безглуздо.
Все це кружляння навколо чогось та ніби то нічого веде до одного з моїх постійних роздумів. Чи то дивне співпадіння, чи то дійсно в цьому щось є, але перед кожним візитом до стомалотога, приблизно за день чи два в мене починає боліти вся щелепа. Я довго думала, з чим би це можна було пов'язати? Запитання скоріше риторичне, адже навіть, якщо б я і змогла знайти на нього відповідь, навряд би це мені якимось чином допомогло. Так я думала перших раза три/чотири. Далі мене вже почала дійсно цікавити така штукенція. Адже боляче було завжди, але ж не так щоб саме перед прийомом)
Вже почала формувати якісь припущення. Ось наприклад, якщо за день до прийому болить щелепа, значить з брекетами я ще надовго. Або, знову ж таки, такий біль можна пов'язувати з психосоматикою (коли якась хвороба чи просто біль виникає на основі психічного). Тобто, як завжди в очікуванні великого дива, я хвилююсь і зуби починають дружно боліти.
І щось мені підказує, що через декілька місяців я вже почну власні приказки видумувати :-D
Бо якось так виходить, що справа власне до того і йде)
Через декілька днів я знову відчую той особливий біль. А от якщо ні, то може моє передбачення було правдивим)
Від разу до кожного наступного разу втішаєш себе якось, намагаєшься щось видумувати, пояснювати якось, іноді з істеричними нотками в думках та словах. Друзі та батьки вже не знають, що казати, а тобі б тільки комусь пожалітися.
Та не для того мати квітку ростила, щоб квітка плакала в кутку!) Вона завжди казала, що в будь-якому випадку залишилось менше, ніж було) То не дуже добре втішало, але щось раціональне в тому є.
Ми наближаємось до омріяної цифри. Результат вже яким буде, а от власні рекорди долати приємно. Типу ростеш і все таке, головне створити візуальний образ прогресу, а все інше якось само собою складеться.
Власноруч створений образ успіху — основа вашого успіху!)
Всесвіт піклується про нас!)
Далі буде

Впевненість. Вона докорінно змінює людину, її поведінку, відношення до світу, ставлення до оточуючих, і навпаки, оточуючих до неї. Це невід'ємний компонент успіху. Якщо ти впевнений, то ніби увесь світ вклоняється тобі, просто валяється десь там на підлозі, цілує тобі ноги)
Існує ризик, що насправді так не буває, але самовідчуття є, так званий ефект плацебо.
До чого це я. Скажімо, брекети впевненості точно не додають, а навпаки, ситуація йде на спад. Звичайно, ти розумієш, що все буде круто, от тільки коли? Мій стоматолог пообіцяв мені, що арматурку знімуть перед Новим Роком, щоправда, я забула спитати перед яким саме :-D
Та зараз не про це.
Моє особисте життя до моменту початку кардинальних самозмін було ну таким собі, бідненьким)
Все бідкалась та думала, що з брекетами все ще гірше буде. Які там хлопці, ну чи дівчата) Залежно від смаку) Які там поцілунки! Зі мною ж навіть розмовляти ніхто не захоче, я ж немов те опудало, з кривими зубами та й вони перетягнуті залізяччам! Ну звичайно, пересічний мазохіст не відмовить собі в хвилинці задоволення, не прогавить той шанс, ще раз принизити себе, притопити самоцінку трішки, щоб не випливала за буйки) Проте, чи то зірки так склалися, чи то дійсно зміни пішли мені на користь, але дійсно таки життя стало налагоджуватись. Незважаючи ні на що, безліч нових знайомств, несамовитих пригод, вечірок, емоцій. Ти живеш і відчуваєш це, вільно дихаєш.
До того ж, слід не забувати про купу невиправданих стереотипів, страхів та комплексів, які на них базуються. Все що ми знали чи знаємо, бачили/чули, думали, наші стійкі переконання чи ще щось, все це утворилося завдяки так званій соціалізації. Соціум нав'язав, що брекети це не гарно, то так і є. Я не хочу узагальнювати та кидати всіх до однієї купи, але приблизно так воно і є. Перше, що так сильно впливає на ніжну та тендітну психіку типового брекетоносця (а скоріше всього, це особа підліткового чи юнацького віку) це зовнішні віяння, будь то кіно, преса, телебачення, по суті, то не важливо, процес іде, система працює. Вразлива свідомість стає ще вразливішою і попередити це майже неможливо.
Так і я, страшно боялася ще з дитинства брекетів, то був немов смертний вирок. Враховуючи той факт, що в десятому класі мені довелося почати носити окуляри. Це був би просто каламбур, повне підтвердження того ретельно вишколеного образу бридкого каченяти, ну ви зрозуміли. Щоправда окуляри й досі доводиться носити, так що, все ж таки образ підтвердили)
Та, зрештою, всі ці перешкоди не завадили почуватися впевненою в собі особистістю, жити повнноцінним життям і не звертати уваги на всілякі там соціальні норми.
Мені здається, це гостре питання, яке стоїть перед кожним брекетоносцем, особливо на початку шляху. І кожний вирішує його спираючись тільки на власний життєвий досвід, ну, або не вирішує) Так, тут йдеться не просто про зовнішність, красу чи еститичність, а про те, чи був сенс ставити брекети, якщо в результаті це нічого більше не дасть, окрім все ж тої краси?
Тож, впевненості всім нам та раціональності)
Далі буде

Як я вже писала раніше, одного разу я вирішила кардинально змінити себе. Пунктами тих змін мали стати недоліки, які вже дуже давно тривожили мене, а їх виправлення я відкладала у довгий ящик.
Так разом із встановленням брекетів, я почала дотримуватися певної дієти, яка зараз вже є дуже популярною. Спочатку я думала, що це буде дуже важко, типу це ж дієта, треба уважно слідкувати за всім, щоб зайвого не схопити) до того ж, був присутній певний перелік обмежень в продуктах. І тут я приємно здивувалася, адже більшість таких продуктів співпадали з тими, про які говорив стоматолог, та не просто говорив, а таки наголошував на тому, що якщо моя ласка та хоча б трішечки терпіння то все буде добре і люксово, але за однієї умови — не гризти та не запихатися всім, що потрапляє в руки, особливо з великої голодовки, типу горіхів, яблук, морозива, грильяжних тортів, цукерок, насіння, жуйок!!! (а тут ще 100500 найменувань всього твердого, липкого та солодкого).
Про жуйки. То було єдине солоденьке, що я могла "їсти", враховуючи ще й обмеження по дієті.
Знову розвіювання ще одного міфу. Жуйки до брекетів не липнуть, бо в їх вмісті відсутній цукор. Хоча, траплялися поодинокі випадки, коли були невеличкі конфузи, та то не значить, що від них слід відмовитись взагалі)
Від чого таки відмовилась — це горіхи, адже вони були протипоказані як стоматологом, так і дієтою. Тут і далі спостерігався тотальний комбо-контроль, одразу і з усіх боків.
Страшно хвилювалася, мабуть, як і всі спочатку, щоб раптом не почали відвалюватися по одному, а то й усі одразу брекети. Так було до того моменту, поки один все ж таки не відвалився. Як виявилося, то не біда)
Після цього інцеденту, вже на наступному прийомі, я з легким істеричним припадком почала пояснювати, що він відклеївся, на що мені сказали типу:«Ну ок, наступного разу приклеїмо»)
З цього моменту я зрозуміла, що це не так вже і страшно, і вже можна потихеньку гризти все те, про що так давно мріяла (вже навіть дієта дозволяла).
Апогеєм моєї відважності стало велике зелене яблуко, яке було символом твердості мого слова!)
Щось на кшталт, сказала — як відрізала! Винагорода була присвячена тому моменту, що якщо після чергового візиту до стоматолога я не дізнаюся тієї омріяної новини, то куплю велике та соковите яблуко та вкушу його!)
Але не так сталося, як гадалося. Купити — купила, але вкусити нормально так і не змогла, адже вся моя щелепа «поїхала» вверх разом із брекетами, і це було дуже боляче. Очікуваної насолоди я так і не відчула. Місія провалена ыз страшенним гуркотом. Але знову ж таки, то не біда, коли під рукою є ніж.
Мораллю цієї частини розвповіді історії мого життя з арматуркою є те, що:
--> не завжди слід дотримуватись строго визначених правил)
--> навіть дуже неприємні речі, поєднуючись, можуть утворити несподівано приємну та виграшну пропозицію)
--> ризикувати слід завжди! як мінімум так просто цікавіше
--> і вже традиційно, слід шукати у всьому позитив)
Далі буде

Всі, мабуть, знають ту крилату фразу, що шрами чоловіка красять. Проте, я ж не чоловік, але це не означає, що їх немає.
Здавалося б, до чого тут шрами, якщо мова йде про зуби, брекети і все таке.
Ніколи б навіть подумати не могла, що від брекетів можуть з'явитися шрами. Я готова була до нестерпного болю, який не забарився, однак, до такого життя мене не готувало.
Як виявилося, ці маленькі залізячки можуть перетворити Ваше життя на пекло, якщо вчасно не зарадити цій проблемі, ну, або хоча б не зробити спробу.
Так і я, терпіти можу довго. Особливо згадуються моменти, коли ти прокидаєшся і розумієш, що тобі боляче розмовляти, боляче їсти, боляче посміхатися, не кажучи вже про те, як чистити зуби, бо то взагалі біда. Слизова оболонка рота видозмінюється, це далеко не те, що ви відчували раніше, це зовсім новий рельєф) до того ж в подряпинах та ранках.
Маючи деякі знання з біології, я сподівалася, що такі ранки будуть швидко загоюватися, типу епітелій відновлюється майже не за дві години. Але вже вкотре, я підтведжую образ маленької наївної дівчинки)
Біль був нестерпним і таки дійсно набував статусу «перманентного». Особливо, якщо враховувати ті випадки, коли дуга вилазить за межі зубного ряду, а чим вона більша в діаметрі, тим більш глибокі ранки виходять
Але всьому є свій кінець. От і я вирішила покласти край цій проблемі. Стоматолог порадив мені віск для брекетів. Я без вагань та втрат дорогоцінного часу швиденько попрямувала до аптеки, купила чудодійний, за словами стоматолога, віск. Для довідки: так, мене попередили про те, що зуби і брекети треба «підсушити», щоб цей віск краще ліпився. Та як я не намагалася, нічого не виходило. Зовсім.
Віск не клеївся, а я ще більше засмучувалася. Відчай привів мене до думки про те, а що якщо спробувати підсушити їх феном) Дяка залишкам здорового глузду, до цього справа не дійшла)
В результаті, я кинула всі ці марні спроби та прийняла виклик долі! Больовий поріг підвищився, а отже, для виникнення самого відчуття болю потрібен був би сильніший подразник, аніж звичайно. Таким чином, я просто звикла до цього. Біль і шрами — це вже ніби щось рідне)
Більше я не поверталась до воску, аби вкотре не псувати собі настрій. І ніколи не приймала знеболювальних препаратів.
Як є, так і добре) Все треба пережити та відчути повною мірою, аби знати ціну пройденого шляху. І як я писала раніше, у всьому треба знаходити позитивні моменти, бо в моменти відчаю ми здатні на зовсім безглузді вчинки. Терпіння нам!
Далі буде

Все що в житті не трапляється, то все на краще!
Такою фразою я втішаю себе в будь-якому випадку. Хоча, чому втішаю? Все ж дійсно не так вже і погано. Взяти хоча б той момент, коли я мала обрати, які саме брекети ставити. Це при тому, що одна подруга носила керамічні, а інша — металеві. Тобто, поспілкуватися безпосередньо з носієм я могла і так, і так, відповідно, дізнатися потрібну інформацію, порівняти отримані результати тощо.
Навіть якби в мене була можливість поставити керамічні брекети, я маю на увазі, фінансова можливість, адже вони трішки дорожчі, то всеодно б не поставила. Перевагою керамічних брекетів є тільки те, що вони не такі помітні. Тобто, тільки естетика. Щодо практичного боку, ну ні! Це явно не той випадок.
Я розумію, що лігатури та ланцюжки фарбуються в будь-якому випадку, враховуючи те, які товари ми зараз бачимо на полицях крамниць та супермаркетів. До цього ж можна додати «зловживання» кавою, чаєм та цигарками, адже як би там не було, всі ці речі добряче впливають як на колір самих зубів, так і на колір матеріалу.
Проте, як на мене, ніяка естетика того не варта! Це ж не один місяць, і навіть не рік. Я змогла змиритися з наявністю самих брекетів, по суті, то було не важко, бо сама хотіла)
А от відмовитись, скажімо, від кави, це щось із рубрики фантастики. Зеленуватий ланцюжок не так помітний на металевих брекетах, як на керамічних)
До речі, про паління. Я на сто відсотків була впевнена, що якщо ти носиш брекети і палиш, то, власне, нічого від цього не буде. Моя сусідка була живим тому прикладом) Я знала це, ну точно знала! Тільки от до сьогодні не можу зрозуміти, чому сама не могла наважитись, мабуть, місяці два. Все то було б і нічого, ніби і кинула, для здоров'я добре, позбулася шкідливої звички, і все таке) Ага, як би не так) Це було щось ніби особистого виклику, типу, наважусь чи ні, зможу чи ні. Зараз вже розумію, як то було тупо, треба було і надалі продовжувати «боятись», що щось може просто відвалитися)
Все таки наважались, чим підтвердила свою стовідсоткову впевненість) Як зараз пам'ятаю, після першої цигарки одразу почала перевіряти, чи всі брекети на місці, а то ж все може бути)
Тобто, це ще раз доводить, що якщо для Вас важливо робити те, що Ви хочете, що для Вас важливо, жити звичайним життям, а не перейматися постійно чи не пофарбуються лігатури і т.д., то краще обирати металеві брекети.
Як то кажуть, класика завжди в моді. Я в першу чергу обрала металеві тільки через те, що хотіла ніби то всьому світові прокричати: «Так, нарешті я це зробила! Дивіться всі! Я вже готова до того, як ви будуте тицяти пальцями на мене!» Тобто, всеодно все видно, який сенс намагатися сховати це від оточуючих, якщо вже щось помітно, то повністю.
Проте останнього я так і не дочекалася.
Далі буде

«Я хочу розвіяти Ваші наївні дівочі сподівання...»
Так казав один вельмишановний пан викладач. Сподівання стосовно кінечності того переліку днів. Сьогодні йде 834 день. І тут промайнула думка, що такий відлік дещо схожий на «мотання сроку» у місцях позбавлення волі. Ти ніби кожного дня видряпуєш все нові і нові палички, які символізували б дні «відмотаного сроку». Звучить доволі песимістично, проте, чекати аж стільки, хочеш чи не хочеш, а думки безвиході приходять в голову все частіше. Здається, що це ніколи не завершиться. Я так і посивію, біля мене будуть онуки бігати, називати мене бабцею, та по суті, ті зуби вже і так повипадають. Хоча якщо випадатимуть, то всі разом, дуга ж все одно їх разом тримає)
Сама ідея відліку прийшла до мене випадково, люблю статистику, і якраз вивчала статистику. Подумала, що було б цікаво рахувати дні мого життя з арматуркою, враховуючи те, що я пам'ятаю точну дату, коли мені її встановили.
Так, почала я десь з п'ятсот тридцятого, чи приблизно такого дня. Це свідчить про те, що «годують» мене байками про те, що все чудово і люксово (!!!) вже далеко не один місяць. Хвилина печалі з цього приводу(
Кожного разу, коли я їду на прийом, то кажу собі: «Ну ти ж знаєш, що нічого нового тобі не скажуть, що як завжди тобі просто змінять ланцюжок на верхній щелепі, та й по всьому!»
Та всеодно, кожного разу одне й те саме. Знову і знову, немов маленька дитина, ти очікуєш, що добрий дядечко в білому халаті повідомить тобі ті омріяні декілька слів. Щось типу: «Ну все, наступного разу знімаємо». А я така у відповідь: «Та Ви, мабуть, жартуєте!»
Чого б то, дійсно, можна ж ще пару років походити так =/
Між назначеними зустрічами завжди три тижні, рідко коли два чи чотири. Тобто, певну дозу розчарування ти отримуєш стабільно, кожні три тижні. Немов та собака Павлова, скоро вже умовний рефлекс розчарування сформується.
Особливо прикро, коли знайомі носили брекети всього по півтора роки. Чи заздрю я? Так, заздрю. Я не злюсь, просто так багато важливих моментів в житті проходить, наприклад всілякі весілля, дні народження, нові роки, випускні, а ти як та ялинка, зимою і літом… ти хочеш ВЖЕ бути гарною, та все ніяк.
Залишається тільки чекати, рахувати дні, видряпувати ті кляті палички на стіні, мріяти та уявляти себе вже після реставрації, коли ти станеш повноцінною.
І тут знову інсайт. Можливо, якби вони були не металеві, а керамічні, то і життя було б яскравішим? Хоча, яка різниця, якщо твої зуби перетягнуті не тільки горизонтально, а ще й вертикально!) Ну це точно шлях до успіху)
Далі буде…

Час йде швидко, але не тоді, коли ти не можеш дочекатися моменту початку власного «тюнінгування») Емоції б'ють через край, ти ще посміхаєшься такими кривими зубами, що аж плакати хочеться та вже уявляєш, як то воно буде. Ти йдеш, вся така гарна, витончена та вишукана, посміхаєшься… ПОСМІХАЄШЬСЯ! НУ просто зірка)
Правда до того моменту, ще як вангував стоматолог, 2 роки. Для довідки, минуло вже 2 роки та 3 місяці, а той клятий момент все ніяк не настає! Але зараз не про це)
Так як хочеться, звісно ж не буває. Спочатку арматурку поставили тільки на верхню щелепу, але як виявилося, її було достатньо, щоб усвідомити, скільки болю ще попереду.
Чим погана була моя ситуація, так це тим, що зуби (верхній ряд) потрібно було спочатку роздвинути, для того, щоб звільнити місце для двійки, потім витягнути саму двійку, при тому буквально, а потім всю цю красу стулити знову до купи. Тобто план є, час є, арматурка вже на мені, тобто процес пішов.
Коли я зрозуміла, на скільки ж це боляче, я кожного разу втішала себе:«Болить — значить вони вже рівніші»)
Місяці через два, мені поставили брекети і на нижню щелепу, чому я звісно ж була надзвичайно рада. Правда день був не зовсім вдалий, адже як виявилося, одразу після стоматолога я мала приїхати в універ і здавати колоквіум. До того я ні з ким не розмовляла, а коли почала відповідати, то мої слова були схожі на якесь булькання :-) я не просто не могла їх вимовляти, я говорила немов п'яна) викладач нічого не сказала, мабуть просто зрозуміла, в чому справа.
То було вже цілісне, так би мовити, гештальтоване відчуття. Повний пакет гострих відчуттів, часом ледь не до сліз. Але воно того варте, ми того варті. У всьому треба знаходити позитив, проте коли я його таки не знаходжу, то кажу собі:«Сама захотіла, мусиш терпіти»)
Ось і терплю вже 830 днів…
Далі буде)

Мабуть, кожен з нас має якусь мрію, прагне чогось, та не просто плекає свої думки, а втілює їх в життя. Так і я. В один момент вирішила повністю змінити себе. Якраз частиною програми цих змін і стали брекети!)
Мої зуби були криві з самого дитинства, маю добру вдачу, падаю з періодчичністю 1 раз на півроку/рік з відповідними наслідками. Тоді то була моя щелепа, якою я наропоролся на скляну пляшечку (мені було 2 рочки). Відтоді все пішло шкереберть, місце двійки пустувало років до 13, аж поки зуб не почав рости перпендикулярно лінії щелепи, до того ж, далеко за її межами. Хвилина печалі з цього приводу.
Спочатку я намагалася зробити це своєю «фішкою», типу якоюсь родзинкою, особливістю, втішала себе, та то все були марні спроби. Глибоко в душі, я чудово розуміла, що це є проблема, яку треба вирішувати. Я так довго вагалася: страх стоматологів vs бажання мати гарну посмішку. Останнє таки виграло в цьому батлі, правда тоді мені було вже 18 років. Я захотіла якось це все виправити, і тоді дізналася, що іншого виходу просто немає. Або все залишається як є,
або мені ставлять брекети.

З вступом до ВНЗ я зрозуміла, що носити брекети ні в якому разі не соромно, а навіть модно (дивуються з цього приводу ще й досі), тоді кількість моїх знайомих брекетоносців вже перевищувала 10, тож я мала змогу консультуватися вже майже з експертами)
Одним з таких експертів стала моя подруга, яка порекомендувала свого стоматолога.
З моменту нашої розмови я ввімкнула режим «хатіко». З палаючим вогником надії в очах, я жадала тої зустрічі, як нічого іншого в світі.
І ось настав день ікс. Перша зустріч із стоматологом. Я почуваю себе дурепою, адже розумію ледь не через слово те, що він каже) Їх так багато і вони не зрозумілі, доводиться перепитувати, і так незручно. Та то все дрібниці, головне, що я вже на шляху до своєї мрії. А йти в напрямку своєї мрії, чи хоча б лежали в напрямку своєї мрії — вже більше, ніж нічого.
Стоматолог призначає день, коли мені будуть ставити брекети на верхню щелепу. Я безмежно радію, та обурююсь водночас. Чому, ну чому тільки верхню?! Я хочу більше, хочу все і одразу!
Тоді я була наївною та неосвідченою маленькою дівчинкою, адже навіть не підозрювала, через що доведеться пройти) Тоді я була просто осліплена сяйвом яскравої перспективи рівних зубів і гарної посмішки…
Далі буде)