Навчання є навчання, але коли той «золотий» період закінчується та починається новий етап твого життя, все стає трішки інакше. Добре, не трішки, все просто змінюється. Ти починаєш задумуватись над повною фінансовою незалежністю, особистим життям як таким, житлом, побутом, отже, шановні, все серйозно!
В зв'язку з останніми подіями, хочеш чи не хочеш, по суті — мусиш думати про все це, та не просто думати, а й робити. Гра почалась, а іграшки закінчились.
Робота. Питання постає ось в чому, я звичайно якось думала, чи може наявність брекетів вплинути на працевлаштування, але не думала, що це питання буде нагальним. Все таки сподівалася, що або до завершення навчання їх знімуть, або моє життя поверне трохи в інше русло.
А все ж стається звісно не так, як планувалося. І ось ми маємо, те що маємо.
Зовнішній вигляд це ж як візитівка, а як ми всі знаємо, людей багато і всі вони різні, а значить, і сприймають по-різному. Мій страх, власне заключається в тому, що саме брекети можуть стати на заваді моєму працевлаштуванню :-(
Раціональною частиною мозку, я розумію, що то є трохи безглуздо, але ж ніхто і не казав, що страх має бути раціональним. Ніхто не затрахований від такого. Хоча за чинним законодавством мені не мають відмовити тільки через зовнішній вигляд. Ось і проявилась раціональність, а я так хвилювалася)
Сумніви. Ось що буде супроводжувати мене аж до самого моменту ікс. Хвилина печалі з цього приводу.
Можливо вона трохи затягнеться)
Далі буде

«Нехай проблеми та незгоди не роблять Вам в житті погоди!» Миколина погода.
Саме цей вислів спав мені на думку сьогодні, коли я вийшла з Інституту стоматології. Вже сяяло сонечко після дощу, який почався ще зранку. Вже не було приводу для шаленої тревоги в зв'язку зі вступом до універу і я була ніби овоч. Трохи радісний, трохи байдужий. Такий собі непевний овоч.
Йшов 863 день все того ж «відбування» терміну. Сьогодні я мала можливість, до того ж остаточну можливість впевнитися в тому, що мабуть до тисячі таки дотягну)
«До чого тут цитата про погоду?» — запитаєте Ви. А я відповім: погода, прогноз, передбачення — то все в одному котлі вариться. Так і я отримала прогноз чи передбачення. Хто його зна, як це назвати. Тож навангували мені ось яке передбачення: подейкують, що «восени ми маємо завершити. Ну до кінця року, так вже точно»)
Я не хотіла нариватися на грубість чи якось скептично/цинічно реагувати. Звичайно, хотілося нагадати, що приблизно те ж саме я чула рік тому) Проте, чому я змовчала. Адже вперше! Вперше!!! Шок, сенсація, розслідування, без реєстрації та смс! Мені надали раціонально-розважливу відповідь, чому ж це все так довго тягнеться. Так, я здогадувалася, що мій стоматолого перфекціоніст)
З лівого боку прикус нормальний, а з правого ще не зовсім, тож тягнемо, до поки тягнеться) І тут знову спало на думку: «Лупайте ту скалу, лупайте!») Прямо творчий вечір якийсь.
Плюс до цього затягнутого «тягніння» мене порадували ще однією новиною. На нижній щелепі з лівої сторони відсутня п'ятірка, і туди треба втулити адгезивний місточок, а значить, моя арматурка поповниться новим еквіпментом у вигляді пружинки!) Я чекала цього моменту все своє життя =/
Вкотре мене запевнили, що все підрівняють, відполірують, реставрують і взагалі буду я зіркою)
893 — стільки буде днів, коли я маю наступного разу йти на прийом. Зараз сівши і порахувавши, яке буде число коли буде тисяча, я частково вірю у вангування. Це буде дванадцяте грудня) Вже скоро, і так, ще трішечки.
До речі, сьогодні фраза дещо відрізнялася від стандартної: «Вже майже ідеально!»)
Думки сьогодні скептичні та земні. Ніякого філософствування та екзистенційного напрямку. Все серйозно!)
Трішки істерики і все буде добре. Статистика допоможе пережити та «відсидіти» той термін.
Я — в'язень арматурки. І знову згадка, на цей раз вже про фільм «Я — легенда». Я, звісно ж, не легенда, проте уявний образ можна створити який тільки заманеться. Будуємо повітряні замки, годуємо себе ілюзіями, як і нас годують. Адже в світі все циклічно.
І сьогоднішній пост нагадує наслідки дефрагментації моєї оперативки. Прошу вибачення за те) Як муза прийшла, так і писалося)
І як завжди, з вірою в серці, з вогником надії, ми живемо, адже життя продовжується, і не проходить повз)
Далі буде

Літо. Гаряча пора! Хочеться десь відпочити, кайфанути, отримати ту частку адреналіну чи спокою, залежно від особистісних вподобань) Особисто я люблю активний відпочинок, на природі, з друзями, чи просто натовпом, іноді так ще веселіше) Тобто, це може бути як виїзд з палатками кудись до річки, так і похід.
Недавно, а якщо точніше, то в травні я була в пішому поході Чорногорою. Сказати, що це було незабутньо — нічого не сказати. Та йдучи на шлях тотального очищення я пам'ятала, що арматурка все ще зі мною, а це буде привносити свою краплю дискомфорту в процес мого оновлення)
Заздалегіть я намагалася все розпланувати, які речі треба брати, і на всяк випадок також, але стається не так як ми гадаємо, а так як стається.
Особисто для мене, то було дуже кумедно бігати із зубною щіткою, пастою, пляшкою води та налобним ліхтариком сходами обсерваторії, яка знаходиться на горі Піп Іван та по тихеньку розсипається під твоїми ж ногами) в намаганнях знайти собі місце по типу ванної кімнати) адже багато малознайомих людей, а точніше знайомих приблизно добу, тож якось воно дивно було б, якби я почувала себе легко та невимушено.
Вже тоді я зрозуміла, як то незручно, йти в похід, коли до зубів твоїх причепилося якесь залізяччя :-D Постійно треба думати, щоб все було в нормі, враховуючи кропіткий процес підтримання гігієни ротової порожнини. Плюс до того, намагатися не забувати про еластики, які треба то знімати, то знову вдягати (прийоми їжї регулюються та конролюються завхавом).
Через такі незручності довелося на декілька днів «забити» на власне лікування, адже просто не було коли. Ти постійно в русі, в динаміці, як то кажуть «Немає коли і в гору глянути!»)
І навіть совість не допомогла, їй я також дала коротеньку відпутку.
Зате, уже їдучи в потязі, ти маєш змогу відчути райську насолоду) Ніколи б не подумала, що звичайній зубній щітці з пастою можна так радіти.
Тепер вже, я зможу відштовхуватися від власного досвіду. Що потрібно робити в таких ситуаціях, так як виплутуватися із їх складних) Аж доки щось не зміниться в моєму житті.
Тож мораль тієї частини розповіді є такою: не відмовляйся від власного задоволення, не зважаючи ні на що, бо так все життя можна проходити з тим залізяччям, і нічого/нікого так і не побачити. Але то не життя, а пережитки. Треба хапати що маємо, до поки молоді та жваві!
Про це подумала я, сидячи вдома вже другий тиждень та типу готуючись до вступних екзаменів)
Робімо все те, що залежить від нас. Не даймо пройти життю повз нас, тільки якщо ми заслужити того. А чи заслужили?)
Далі буде

Чи ставили Ви колись себе на чиєсь місце? Так би мовити, чи уявляли себе в «чиїйсь шкурі»?
Я маю на увазі, а що було до того, по той бік барикад?
Для мене, наприклад, до певного віку це було якоюсь загадковою містичністю, в реальному житті я брекетів не бачила років до 12-13, а тому все, що я про це знала, це ті незрозумілі дуги та чудернацькі констукції, мабуть ще з вісімдесятих років двадцятого сторіччя, все з тих же добре нами знаних американських комедій)
Коли я була класі в сьомому, тобто саме ті 12-13 років, моїй двоюрідній сестрі поставили арматурку. Я була здивована, адже не помічала ніяких суттєвих недоліків, які треба було б вкрай необхідно виправляти. Однак, те, що я їх не помічала, звісно ж не свідчить про те, що їх не було, на превеликий жаль моєї сестри.
І на превеликий мій жаль, я так і не дізналася тоді якоїсь цікавої інформації про всю цю справу, адже стосунки наші тоді були ну такі собі, ніякі. Вже пізніше, я дізналася, що перші три дні після того, як їй встановили еквіпмент, вона взагалі не могла нічого їсти, тільки пила щось через трубочку і плакала увесь час :-(
Я ніяк не могла второпати, який то мав бути біль, щоб так побиватися і не могти нічого їсти. Як вже відомо, через рочків п'ять я дізналася, як то воно буває)
Вступивши в універ, я почала помічати, як же багато людей користуються цією чудодійною установкою. Пам'ятаю, з якою цікавістю дивилася брекетоносців) Тим паче два представники яких виявилися моїми подругами в недалекому майбутному, а значить, я могла зблизька роздивитися все, розпитати, щоправда, помацати, то вже було б занадто)
Тобто, зібравши всі частинки моїх «зустрічей» з брекетами, можна припустити, що то було ніби то якісь знаки, які вказували що та остаточна зустріч просто неминуча)
А втім, я можу думати собі, все що я захожу, так само як і кожен з нас.
Вже зараз я намагаюся пригадувати, як було спочатку, а як було до того, як я сама ставилась до брекетоносців, ще не будучи ним, і навіть не маючи жодної надії, адже все завжди впиралося в аргумент #немаєкоштів. Крапка. І все тут.
До речі, сьогодні гарна цифра — 858. Якщо приблизно прикинути, то вже можна було трьох дітей народити :-D
От сьогодні я порахувала, скільки подруг вийшло заміж і народили дітей за той період, поки я ношу брекети. Не багато, та й не мало, але їх я налічила аж чотири. Останніми вихідними четверта. Я би сказала, що для статистики сересдньостатистичного, прошу за тавтологію, брекетоносця, то дійсно якось забагато. Так, і навіть, якщо друзів багато.
Не знати, що буде далі. Ми можемо тільки згадувати, як було, або уявляти себе вже в іншій соціальній ролі.
І знову я прийшла до думки, що треба цінувати те, що маєш, і не заздрити. Всесвіт піклується про нас і кожний має свій шлях. І якщо мій шлях носіння брекетів не два роки, то я вже це зрозуміла :-D
Далі буде

Чемність, привітність, ввічливість, гарна посмішка — невід'ємні частинки соціального устрою, правил поведінки в соціумі, або ж вимог щодо якомого комфортного проживання в ньому. Це не прояв хитрості, точніше, не завжди, це скоріше обачність, тут і проявляється ваш левел соціалізації. Ви запитаєте, до чого тут соцалізація і якісь моральні принципи? Все дуже просто. Ви ніколи не знаєте, яким буде завтрашній день. Тобто, так, звичайно Ви можете звернутись до одного із тисяч спеціалістів, типу ворожок з магічною кулею, хіромантів, езотериків, експертів з ворожіння на кавовій гущі чи будь-кого ще з тієї ж когорти. Хто, хто, а вони напевно повідомлять Вам декілька цікавинок з Вашого життя, та зараз не про це. Я не говорю про те, що не вірю в щось потойбічне чи надприроднє, проте, слід визнати, що більшість таких експертів є просто аферистами.
Так от, до чого я вела, ви ніколи не знаєте, чи наступить завтра, або яким буде той день, чи має він сенс, з ким Вам доведеться спілкуватись. Адже може бути так, що для двадцятип'ятирічного юнака завтра не принесе нічого нового, він нічого не планує, не має мрії, мети, надії. Суцільна безвихідь.
В той час як жіночка десь так під шістдесят, теплим літнім вечором сидить десь на підвіконні та мріє про нього, свого нового чоловіка/кота/песика/сусіда (перелік може бути ну дуууууже довгим) Жарти жартами, проте таку жіночку я і зустріла одного разу під дверима кабінету свого стоматолога. Нічого тут дивного і немає, сидить людина, чекає своєї черги, аж як вона починає говорити до мене, розпитувати, що до чого, і звичайно ж хвастатись своїм результатом, немов маленька дитина) Мене це навіть забавляти почало, аж доки я не побачила брекети на її зубах (тільки метал — тільки хардкор)!
І знову повертаючись до питання стереотипного мислення, так, ми всі навіювані. Всі, без винятку, більшою чи меншою мірою, але так і є.
Я ж наївна, вже не раз про це писала, не думала, що літні люди можуть носити брекети. На скільки можуть дозволити мені думати мої мізерні знання із стоматології, так це те, що в такому віці проблеми вже зазвичай дещо інші. Чесно кажучи, поки що, то був перший і останній випадок, який я мала честь споглядати на власні очі.
Я не була шокованою, я була просто здивованою, приємно здивованою, що жінку в такому віці хвилює її зовнішній вигляд! Вона сама як та маленька дівчинка очікує свого результату, радіє кожній зміні на шляху до нього, так само рахує дні, так само хвилюється.
Тобто, на власні очі ми можемо побачити таку світлу та милу картину) Це мотивую, бадьорить і надихає!)
Така жінка, сама того не підозрюючи, може стати прекрасною музою для багатьох! Я переконана, що вона любить себе, знаходить час для себе, та бере від життя те, що може. Вік тому не перешкода. Хоча в такому то віці, це може буде якраз адреналіново)
Мораль тієї байки — головне, то є бажання!
Якщо захочеш, зробиш, а якщо ні, то завжди знайдеш якусь відмовку (не можу, страшно, немає коштів етсетерал). Це в продовження попереднього посту про мотивацію. Ще одне підтвердження того, що вона довколо нас. Треба просто розплющити очі)
Далі буде

Часто важливі речі стаються спонтанно, неочікувано та в то й же час так вчасно. Сьогодні було зроблено власне нове відкриття. І знову ж таки, як я раніше до цього не додумалась? Питання без відповіді. Мабуть, на все є свій час.
Ще коли я серйозно почала займатися власною зовнішністю, я кожного дня намагалася знаходити якусь мотивацію для того, щоб і надалі продовжувати цей шлях, запевняти себе в тому, що всі жертви варті результату. І це безумовно так! Моє життя відтоді змінилося на сто вісімдесят градусів. Прикладом такої мотивації були якісь відеоролики, популярні телешоу, просто фотоматеріали і навіть мої знайомі. Тобто те, що забезпечувало тонус мого прагнення до ідеального образу себе.
У випадку лікування зубів, я просто забула про можливість такого роду самопідтримки. І справді, чому б не переглядати кожного ранку фото якихось відомих людей із гарними посмішками, і нехай вони не носили брекети, проте вони ж мають рівні та білі зубки, а це і є те, до чого прагнемо ми, брекетоносці!
Вірогідність того, що зараз брекети встановлюють заради підтримання модної тенденції не є високою, принаймні, мені так здається. Це як було, так і буде ще багато років одним із найкращих способів вирішення проблеми кривих зубів.
Іноді навіть мій рівень мотивації може зашкалювати. Так, коли я дізналася, що можливе хірургічне втручання, я ані трохи не злякалася, а, навпаки, була згодна на будь-які маніпуляції стоматолога, типу йому видніше, і мені ж буде гірше, якщо буду пручатися чи відмовлятися від такого лікування.
Та як вже можна було здогадатися, то було давно, ніякого хірургучного втручання й досі не було, а я в принципі й не проти. Хотілося б уже якихось суттєвих та різких змін, неочікуваних як для оточуючих, так і для самої себе.
Коли мені ставили останню дугу, я розраховувала ну максимум місяці на чотири, хоча мені й казали, що остання не означає, що вже скоро зніматимуть всю арматурку. З того моменту минуло десь півтора роки… так вони й жили)
Ще одна цікавинка, яка не дає мені спокою, ну, не те, щоб прям таки не дає, проте зачіпає) Кожного прийому, асистентка мого стоматолога запитує як мої справи, а я кожного разу даю ту саму відповідь: «Краще Ви мені скажіть, як мої справи!»)
Хоча я кожного разу майже точно вгадую, що вона мені скаже, та з іншого боку, це дуже мило та ввічливо. Приємно, коли про тебе турбуються, або принаймні роблять вигляд. Пам'ятають, що там трапилося з твоїми зубами, куди що посунулося і все таки.
Іноді навіть такі дрібнички піднімають настрій, чим мотивують на подальше життя без невтримної печалі) Їх не треба довго шукати, вони завжди поряд, треба просто зрозуміти, що то є, сфокусувати на цьому свою увагу і вам гарантовано це декілька відсотків заряду енергії)
Далі буде

Людина не може бути безстрашною, а якщо вона навіть так і говорить, то вона… ну ви зрозуміли) Всі брешуть. Вже крилата фраза, відоме висловлювання відомого лікаря.
Кожен боїться чогось або когось. Страхи можуть як зникати, так і з'являтися нові, залежно від життєвих обставин, віку, стану здоров'я тощо. Я прийшла до висновку, що то є природньо, боятися втратити щось, тільки-но надбане. Тож страх не оминув і мене.
В принципі, я не конфліктна людина, до того моменту, поки мене не зачіпають. Таких випадків в житті було не багато, а значить, по суті, і боятись особливо то нічого було. Проте, кожного разу йдучи ввечері на прогулянку чи на дискотеку з друзями цей страх повертався знову і знову. Повертався, бо десь глибоко в душі, чи то було десь глибоко в несвідомому, я знала, що можу впасти, чи полізти в якусь бійку, або щось таке) Та страх був не за власне те, що це може просто статися, а за те, що в результаті дій такого роду, можуть пошкодитися мої брекети. Цього я просто не могла допустити. Це ж як виходить, ти ходиш з ними, здається що вже все життя, навіть друзі тобі говорять, що вже не пам'ятають тебе без них *sorry*, а тут через якусь дурницю все може зіпсуватися!
Я собі просто уявити не можу, якщо і справді таке станеться, що через власну похибку та чиюсь необачність може статися така біда. Здається, я таки втрачу залишки здорового глузду) Не пробачу собі такого.
Іншою стороною цього масштабного страху є те, що я можу звалитися зі сходів, і знову щось станеться зі щелепою, або я просто знову на неї упаду. Знаю, звучить безглуздо, придумкувато і взагалі дивно, проте це думки, яких дуже важко позбутися, нав'язливі думки, які важко раціоналізувати.
Вірю в те, що думки матеріалізуються, а отже було б дійсно добре якомога менше гвалтувати себе ними ж, користі від того мало. До того ж, погані думки про втрату набутого результату не тільки пригнічують, а ще і викликають жахливу агресію.
А отже, треба схилятися до позитивного мислення, обходити стороною всі ці чудернацькі думки, менше фруструвати. Бо не зглянешся, як ті обсесії поглинуть тебе повністю, цілком без жодних залишків.
Тотальний самоконтроль. Тільки ми самі можемо зробити те, що хочемо так, як ми хочемо. А особливо процесс, який займає солідний відрізок власного життя, цікавим та не таки песимістичним.
Мої спроби тривають ще й досі, проте чи мають вони вже якийсь сенс, цього не знає ніхто. В хвилини занепаду ти втрачаєш свою віру, а при згадках про черговий візит, заздалегіть впевнений у зазнанні фіаско, і кожного разу одне й те саме. Але краще жити з вірою в серці, ніж зі злістю, чи ще гірше, із постійним почуттям безвиході.
Тож віри всім нам!
Далі буде

Людина, не залежно від свого віку, істота яка є дуже чутливою, легко піддається будь-якому впливу. На собі може відчути будь-хто із нас такий вплив, будь він прямим фізичним або ж медійним, по суті, то не важливо, адже факт залишається фактом.
На тему цього посту мене надихнула реклама, саме прояв того впливу, про який так багато йдеться в цих декількох реченнях. Та не звичайна реклама, а та, яка справила незабутнє враження!) Stimorol — морозна свіжість!)
Знову ж таки, дуже часто наші бажання осліпляють нас, затьмарюють розум та пригнічують здоровий глузд. А все це до того, що коли я ставила металеві брекети, то ніколи б в житті не подумала б, що зимою це мені «аукнеться») Ну металеві та й металеві, ну ок, не так естетично виглядають, як керамічні і бла бла бла, тобто пісня вже знана та набридлива. Але… я ж зовсім не подумала як це зимою з металевими брекетами, особливо якщо мороз таки добрячий, більше двадцяти градусів, не якісь там іспанські м'які зими, а наші, старі/добрі/давні і так, вони дійсно холодні.
Особливо добре це можна відчути, коли йдеш проти вітру, який дме тобі в обличчя і ніби цим самим закриває тобі рота, якщо ж, звичайно, ти не камікадзе і не відкриваєш його навмисно)
Розумію, що то не у всіх так, ніщо не може бути абсолютним, але в мене саме так і трапляється кожної зими. Зуби холодні, брекети холодні, а найхолодніше губам, які мають все це зігріти :-D
Не можна сказати, що це погано чи добре. Як на мене, то це навіть кумедно, своєрідний життєвий урок. Це приводить до думки, що таки дійсно, все у світі має сенс, мету існування, навіть якщо це нежива істота, а предмет, якась річ, процес чи просто абстракція. Наприклад: іноді краще промовчати, ніж сказати щось, а потім самому ж від цього і страждати. Проте, люди слабкі, вони легко спокушаються, навіть банальною зацікавленістю: «А що буде, якщо на добрячому морозі відкрити рота і просто постояти так хвилини зо три, як мінімум».
Як завжди думку мою хилить кудись в сторону, проте, навіть написавши таку, здавалось би, на перший погляд, повну ахінею, можна знайти раціональне зерно *hi*
Порада для потенційних брекетоносців, якщо ви маєте чутливі зуби, чи просто ви дуже чутливі до будь-яких проявів холоду, краще обирати інший варіант брекет-системи, ніж металева. Проте, якщо ви згодні терпіти, відчути всі радощі користування металевою системою та просто розвинути власну силу волі (або якщо ви трішки мазохіст :-)) — вона створена для вас!) Знову як в рекламі: «З думкою про Вас!)»
Далі буде

Так як зуби були кривими з самого дитинства, то відповідно мама постійно лякала мене тим, що якщо я буду вперто відмовлятися від якихось дій стосовно зубів, то вони будуть кривими як у сусідського хлопчика, а вони в нього як у крокодила :-D Щоправда така аргументація не дуже на мене діяла)
Залякування мами було доволі успішним, адже страх таки сформувався саме завдяки цим залякуванням. Чому сформувався, адже вроджених страхів людина має тільки три, і страх стоматологів явно не один із них.
До сьогодні мене цікавило питання, що стає з тими дитячими страхами? Як можна було свідомо йти на те, на що в 13 років ні за що в житті не погодився б. Що було б, якби я так і не наважилась їх поставити? Чи змінилося б моє життя? Чи могла я поводити себе так же впевенено, як і зараз, незважаючи ні на що?
Питання правильності прийняття рішення, мабуть, цікавило кожного з нас, хоча б раз у житті.
Вчора моя паранойя знову дала про себе знати. Мені стало цікаво, і я звернулася до магічної кулі за відповіддю)
Куля мене не втішила та розвіяла мої наївні дівочі сподівання) На питання: «ЧИ знімуть мені брекети до кінця літа, чи до кінця осені, чи навіть року?» відповідь була приблизно однаковою, типу «Навіть не сподівайся!» Я розумію, що то все відбувається рандомно, теорія випадковості і все таке, проте, віра в те, що в житті все відбувається не просто так, випадковостей не буває, не дає мені спокою.
Мабуть, таки не треба розкатувати губу на те, що скоро я стану вільною. Не скоро ще заспіваю:«Я свободен, словно птица в небесах».
Чергова думка про те, що все таки я слоупок. Вже більше двох років з арматуркою, та не знала про программу Braces, яка рахує дні, що можна фотографувати зубки і спостерігати за їх переміщенням. Іноді здається, що я пропускаю все саме цікаве в своєму житті.
Не додумалась до того, що в соціальних мережах можна познайомитись з великою кількістю однодумців, які так же чекають, і так же страждають. Можливо, вони щось би й порадили, або мої здобуті знання комусь би стали в нагоді.
І чому такі думки приходять так пізно? Хоча, краще пізно, ніж ніколи) Все таки щось магічне є в цьому висловлюванні.
Можливо, я ще дочекаюся моменту реставрації та встановлення адгезивного мостика, поповню свої знання, і тоді буду більш корисною, в плані надання інформативних порад.
Ще одним страхом є те, що я таки дочекаюся всього цього, коли все знімуть, реставрують, відполірують абощо, а мені вже буде всеодно. Типу, ось, нарешті! Ти дочекалась! — Ну ок. Просто покерфейс.
Як добре, що є вільний час, щоб думати про всяку нісенітницю. Ось на що я витрачаю свої канікули)
Далі буде

Коли Ви думаєте, що гірше бути не може, то Ви помиляєтесь. Гірше може бути завжди. Так говорила моя подруга під час здачі сесії: купа завдань, екзамени через день, недоспані ночі, диплом не писаний і все таке, здавалося б, ну що може бути гірше для студента?! Може! Після цих слів вона впала зі сходів і пошкодила собі ногу, що й досі шкутильгає, а згадка про власні слова залишиться на все життя.
Я з самого початку, з моменту встановлення брекетів цікавилась, що ж то за гачечки такі дивні? Все сподівалася, що то просто частина брекет-системи, і мені не обов'язково знати для чого вона, а тим паче, використовувати її на практиці.
І знову ж таки, сталося не так, як гадалося. Як виявилося, гачечки ті не прості, а для еластиків, резиночок, чи хто їх як назве, так і буде, для виправлення прикусу. Уже вкотре, сама дивуюся, що так воно і є, підкріплюю образ маленької наївної дівчинки (Боже, що я тільки собі думала!). А думала я, що рівні зуби то вже успіх, і зовсім не подумала про те, що щелепи треба і між собою також порівняти, що власне і є основним завданням еластиків.
А рівняти там було що, я так розумію, ще й досі є що, і все життя буде що, адже добитися ідеального результату від моїх зубів просто неможливо. Як не крути, а щелепа таки трішки косити всеодно буде.
Ось вже рік, як я хожу з цими резиночками. Спочатку носила по діагоналі (верхнє ікло — нижній кутній), потім по колу. Все дивувалася, як розмовляти, бо спочатку щелепи взагалі тяжко відкривались, ну, звісно ж, ще був присутній страх того, що вони будуть просто розриватися, і додавати чергової порції болю.
Почала я з так званих «бананів», а потім мені сказали носити «полуничку». Цікаво було приходити в аптеку і запитувати чи є резиночки для брекетів з полуничкою)
Їх неможливо не відчути, проте до всього можна звикнути. Вони навіть дисципліни додають. От наприклад смієшься ти, весело і добре так, а тут раз, і лопнула резиночка, і вже не до сміху) Дійсно, найбільшим недоліком є те, що вони дуже часто псуються. Інший раз, ще не встиг їх втулити на ті гачечки, а воно вже зіпсоване *boredom*
Ще одним приступом паніки став той факт, що їх же самотужки треба змінювати, що спочатку здавалося непосильною задачею. Та, декілька невдалих спроб, трішки сліз, злості, агресії, нецензурних слів і готово) Все приходить із досвідом)
До недоліків також можна віднести те, що перед кожним прийомом їжі їх треба знімати, а потім одягати знову. Перші рази забувала, а потім вже у звичку ввійшло. Вже і вони частинка мене)
А от головним плюсом є те, що вони таки дійсно допомагають, і вже через деякий час можна відчути, як положення рядів змінюється, що не може не радувати!)
Тож як би там не було, ми можемо жалітися та бідкатись, як нас все дістало, але результат вражає, а тому ми і надалі виконуємо всі настанови стоматологів. Це ж у наших інтересах)
Далі буде