Перший вечір я, звичайно, хвилювалась: буде сильно боліти чи ні, відпадуть брекетини чи ні, що і як тепер мені їсти, що думали люди, коли побачили мене з брекетами вперше… і так до нескінченності.

До речі. Прийшовши додому, сфоткала свої зуби. Відправила хлопцю. Йому сподобалось. Мабуть. Зараз думаю, може, ображати не хотів… :-D

Отож, думала багато, але заснула швидко. А на ранок справді почали боліти. Різці сильно нили, та я приноровилась кусати і жувати задніми зубами, тож навіть нормально їла. Ну, відносно нормально.

На протязі дня почало натирати. З боків майже ні, а спереду і до трійок-четвірок — так. Не можу пояснити, як саме, але моя верхня губа (в мене ж брекети тільки на ВЩ) почала приймати таку своєрідну конфігурацію, що брекетини опинялись нижче ніжної слизової і прилягали до частини губи, де внутрішня поверхня переходить у зовнішню, так травмувань стало менше.

От і настав день Х — 11 грудня. Зуби чищені-перечищені, ейфорія до небес – я біжу до стоматології. Напередодні приготувала бісквіт і желе, наїлася, бо переживала, що буде дуже боляче сьогодні))

Отже. В стоматології всі знають в обличчя, посміхаються: «Нарешті вирішила!» Сіла в крісло. Почалась фотозйомка. Чесно, стільки кадрів за п'ять хвилин ще в мене не було: профіль, анфас, зверху, знизу, зімкнути, розімкнути, пластикові штуки тягнуть губи у дві сторони (добре, що ортодонт вазеліном намастив, а то б вони в кінці-кінців полопалися). Показав, я схвалила (ну а як же ж на iPhone 6 могли б бути погані фотки??) Потім почистив зуби якоюсь штукенцією, відполірував.

А потім почався процес встановлення. У мене все відбувалося довше, ніж у сестри. Він кілька разів брав мої готові зліпки, щось відмічав олівцем на них. На один зуб навіть двічі ставив, а потім щось рівняв-зарівнював. А потім світив лампою, довго так. Коротше, я себе відчувала не дуже. Постійно ту слину відсмоктувач смокче. Все одно ковтнути хочеться. Поки стоматолог десь відвернувся, я – раз! – і ковтнула. Очі заплющила. Так. Сидіти в тому кріслі не дуже класно.

Після встановлення дуги обрала фіолетові резинки, він каже: «Може різнокольорові?» А я: ні! Це не солідно. Тоді медсестра: «Це ж рік синьо-фіолетової кози. Те, що треба.» З тим і вирішили.

Коли встала з крісла – відчуття незвичні, справді. Але посміхатися захотілось, навіть ширше, ніж звично. Настрій такий, ніби зробила щось величне. Наприклад, відкриття якесь чи що)) віск віддав. Домовились на зустріч після Нового року. Отак і розійшлися.

А коли зі стоматології вийшла, на мене напала «словесна діарея»)) йшла, щось розповідала своїй малій, усім показувала брекети)) але коли дійшла до продавця знайомого, якось застидалась. Губи зімкнула. Так і йшла далі.

Отакої)))

Отак, походивши на прийоми до ортодонта з сестрою, наслухавшись лякливих слів про втрату зубів, я вирішила: ставити, і швидко! 8 грудня (це понеділок був) зайшла у стоматологію, а мені адміністратор: «В ортодонта запис тільки на наступний тиждень.» Думаю: блін, можу й передумати до того. Та хай буде, як буде. Кажу: «Лікар мене знає, я вже приходила на огляд, тепер маю зліпки робити.»

Виходжу звідти. Чапаю в Екомаркет. І тут телефон: «Стоматологія «Дента-Д»! Лікар сказав, що зможе Вас завтра прийняти!» Ото несподіванка) Завтра, отже завтра. В мене ейфорія навіть якась виникла)

У вівторок зуби «начистила» і бігом в стоматологію. Адміністратор вже: «Здрастуйте, дівчата! Лікар чекає.» Всілась на крісло, і ота фігня зелена ментолова знову в роті, навкруги рота, щось на шию попадало (наче повернулась у дитинство; добре, що студентів не було). Швидко так все зробилось, ще й вологою серветкою стоматолог все повитирав (сервіс!!!), щоб не сиділа перед ним Фіоною)))

Питає: «Ставити після Нового року будемо? Щоб красивою зустіти?» Я йому: «Та ні, давайте до нього.» А про себе думаю: таку красу неземну споганити важко))) Він: «Добре, в четвер чекаю.» Як, за два дні вже???

P.S. ото все весело, звичайно. Тепер думаю, а чому рентген він не сказав зробити? Чи це правильно?

Вдома ми привчились робити смузі. Брали фрукти (сестрі, в основному, подобається суміш банан+ківі), розбивали їх у блендері  з невеликою кількістю яблучного соку, щоб вийшло напіврідке пюре, яке можна навіть пити. Пересипали готову страву у збережену баночку від готового дитячого пюре, та разом з пластиковою ложкою (що йшла у комплекті до пюре) вона брала це в універ і там їла. До речі, за перший тиждень вона скинула два кіло.

Довго, звичайно, на такій дієті вона протриматись не могла (любить солодке), тому почала купувати м'які еклери в місцевій кулінарії та «запихатися» ними після навчання. Один кілограм наїла за тиждень. Тут вже я зрозуміла, що не так в неї і болять ті зуби. В цілому, вона повернулась до звичної їжі через два тижні. І кілограми повернулись також))

Тепер трішки щодо її зубних успіхів. В неї була невеличка проблема з передніми різцями: вони стояли під кутом одне до одного. Ортодонт взагалі рекомендував капи, але їй були потрібні саме брекети: це модно, і, до речі, вона мріяла схуднути, наслухавшись своєї подруги (у подружки її справді дуже складна ортодонтична ситуація, в неї постійно болять зуби, вона реально мало їсть через біль і дуже сильно схудла).

Тож, через місяць зуби сеструні стали реально рівними (місяць!!!). Коли ортодонт побачив її наступний раз, сказав, що відтепер вони носить брекети тільки для краси.

 

От і настала черга розповісти про те, як встановлювали брекети мені.

Пройшло вже кілька тижнів с тих пір, як брекети з'явились у моєї сестри. Перші дні, як водиться, зуби в неї ДУЖЕ боліли. Ще після самого встановлення, ми, навчені досвідом її подруги, яка їла тільки пюре кілька перших місяців, пішли в супермаркет за дитячими продуктами, фруктами та молочним.

Звичайно, трішки ми від ціни «припухли»: 200 г дитячого пюре з яловичини коштувало біля 20 гривень, та що робити, довелося брати. Коротше кажучи, набрали ми всього та побільше, загрузилися банками-склянками і – додому.

Перший вечір пройшов відносно спокійно, а от наступного ранку звичні зернові кульки, вимочені в молоці мала вже їсти не змогла, пила тільки молоко, йогурти, заїдала фруктовим пюре. Далі – більше. Ввечері довелося їсти ото пюре з яловичини, і вона почала нити: «Боже, як же його діти їдять, воно ж ніяке, не солоне і не солодке. Блін, шо мені їсти?» Я в неї взяла трішки на пробу і можу сказати: бідні діти, як же вам несолодко живеться на першому році життя. Спочатку півроку одне молоко, потім отаке несмачне починаєте їсти. Жуть! До речі, схоже воно було на кабачкову ікру: що кольором, що смаком, тому в мене з'явились деякі сумніви в чесності виробників…

Сидіти в кріслі під час встановлення брекетів і бачити тільки яскравий світ лампи – це, м'яко кажучи, не дуже приємна процедура, а інколи навіть болюча (коли випадково зачіпляються ясна або слизова щоки). А от бачити все зі сторони, намагатися зрозуміти послідовність дій і, що гріха таїти, тихенько посміюватись – набагато цікавіше.

Мені з цим повезло: коли сестрі встановлювали брекет-систему, я залишалась в кабінеті. Що сказати: ортодонт досвідчений, свою роботу знає, робить усе чітко. А от медсестра виявилась новачком у встановленні, і він її постійно чомусь навчав: коли включати лампу, куди світити, які інструменти брати. Вона хвилювалась: ясно, що молода дівчина, лікар теж не старий хлопчина, було доволі весело бачити, як вона періодично червоніє  :-D І поки вона десь уходила, стоматолог показував мені брекетини, розповідав, як вони кріпляться, у якій послідовності і чому тримаються, також дав обрати кольори резинок (ми з сестрою це попередньо обговорили), показав на гіпсових зліпках проблемні ділянки, пояснив про особливості клею. А сестричка весь цей час із відкритим ротом сиділа :-)  і дивилась у стелю :-)

Найсмішніший момент — це коли вони вдвох (лікар і медсестра) із суперсерйозними очима дивляться в рот. Ніби там, ну… чорна діра чи дитина родиться :-)  При цьому розумію, що нічого такого там немає, але це викликає посмішку. Пожаліла, що не було можливості зробити кілька кадрів  :-D

Врешті-решт, хочу сказати, що читати про щось і бачити на власні очі – дві великі різниці. Майже все, що ортодонт мені розповів, я вже знала. Та коли побачила, як все робиться, – мабуть, це додало плюсів моєму рішенню ставити брекети і собі.

 

 

Ортодонтом виявився молодий чоловік на ім'я Олег. Одразу після знайомства помітила, як він подивився на мої зуби. Але ж я привела сестру, тож розбирався він з нею. Реально швиденько зняв зліпки, ми домовились, коли прийдемо встановлювати брекети, тут він і каже: «А давайте я і Вас подивлюсь». Я ж: «Ні, не треба, я без цього якось…» Він знову: «Давайте за компанію, не даремно ж Ви приходили. Мені здається, що Вам брекети потрібніші». Врешті я подумала, що просто подивитися – це не страшно. І сіла в крісло.

Та відразу пожаліла: ортодонт зробив страждальницьке лице, щось дивився, пальцями колупав, просив то відкрити, то закрити рот, навіть, здається, кілька разів зітхнув та сказав: «Як я і думав, у Вас все дуже серйозно». Отут у мене серце впало. Що? Як? Нічого мені там сильно не мішає, здається…

А він почав щось страшне розповідати про можливість втрати зубів, зміщення щелепи… коротше кажучи, я точно не запам'ятала, що конкретно він казав, та мені стало ДУЖЕ моторошно. Вилізла з крісла вся у невеселих роздумах. А ортодонт: «Ви подумайте добре, я б навіть Вашій сестрі не ставив брекети, краще б Вам сьогодні зліпки зробив».

Все. Тепер я вся погрузла у думках про правильний прикус.

А влітку сеструня почала глобальний пошук інформації. Стоматології. Ортодонти. Види брекетів. Додаткові «штучки». Стала просто брекетний маніяк. Ходила з подружкою на корекцію. Та їй розповідала про всі незручності, що виникли «у процесі». Тепер і я знала, що з брекетами: а) неймовірно болить, перші дні треба їсти дитячі пюре; б) можна схуднути; в) поцілунки — не проблема; г) треба обирати різнокольорові резинки – це модно.

У жовтні вона домоглася від батьків спонсорування своїх брекетів та вибрала приватну стоматологію, що не сильно далеко від дому, до того ж ціна там була доволі нормальна. *Для інформації: ця стоматологія виявилась взагалі єдиною в нашому місті, де був ортодонт. :-D Живемо ми в м.Ірпінь.* Але стоматологія несподівано зачинилась на ремонт, довелось чекати відкриття.

На першу консультацію сестра пішла з мамою, бо та хотіла дізнатись про ціну (щось не довіряє вона малій у грошовому питанні). А на другу, коли треба було зліпки знімати, взяла мене.

Це ще не кінець моєї історії, не сподівайтесь)))

Пункт другий. Теперішній час

Півтора роки тому я познайомилась з хлопцем, який тепер став моїм МЧ. Тоді він запитав, про що я мріяла в дитинстві. Згадала про рівнесеньки зуби. Він посміявся (взагалі багато робить «ха-ха», коли я про зуби розповідаю щось) і сказав: «що за дурість?». Отоді образилась на нього. І, мабуть, с тих пір всупереч його легковажним словам стала про це замислюватись.

І саме тут – увага! — з'являється моя сестричка))) обожнюю її)))

Пожалілась я їй трішки на хлопця, а вона «намотала на вус». І почалося…

«А я сьогодні з подружкою до стоматолога ходила. Їй брекети встановили. В неї, звичайно, справжній «забор», не те, що в нас з тобою…»

«Слухай, а ти бачила, які в мене криві зуби? Ні, отут, а не там! Там все добре!»

«Боже, які в неї рівненькі зубки… я теж такі хочу…»

«А ти пам'ятаєш, які в твого однокласника були красиві зуби на випускному після трьох років носіння брекетів?»

«Глянь, які круті в неї фотки з брекетами в інстаграмі!»

І таке бла-бла цілий рік… хто витримає?)))

А в травні я пішла на першу в житті професійну чистку зубів. І стоматолог, побачивши моїх красенів, сказала: «У тебе, як у твоєї мами, клиновидна деформація, це генетичне. Років через десять усі зуби «полетять»… Треба ставити пломби.»

Я – в шоці. Прийшла додому, давай гуглити, що воно таке. І десь знайшла, що перешкодити подальшій руйнації можна тільки виправивши прикус. Тож брекети стали ще на крок ближче…

Десь за тиждень я прийшла вже за готовою пластинкою. Конструкція була не дуже страшна: металеві петельки для зубів та велика пластикова штукенція для виправляння прикусу. Одягати треба було по кілька годин на день.

Ну що ж, почала. Кожен день після школи натягувала. За пару тижнів реально почала бачити зміни. Лише величезна «шепелявість» та море слини псували таку приглядну картину. У школу я їх жодного разу не одягнула: мене б просто ніхто не зрозумів, коли б я балакала. Та вдома постійно була в них.

І все б нічого, та через місяць пішла на ринок щось купувати. Тоді і відбулася дуже неприємна розмова, після якої я перестала бути такою натхненою вирівнюванням зубів. Була у пластинці. Кажу: «Мені три пакети». Продавчиня: «Скільки?» Я: «Три». Вона: «Скільки-скільки?» — і очі по п'ять копійок. Я знов: «Три». Вона: «Не розумію. Скільки?» Я зібрала всю свою дикцію і ще раз їй: «Три!» І паралельно бачу, що вона знову зараз запитає. Боже, як це мене вибісило! Тож склала три пальця, мовчки забрала пакети і пішла геть.

Отоді щось мені перемкнуло. А через кілька днів помітила, що між передніми різцями щілина виникає. Я – в паніку. До ортодонта. А її нема (чи то відпустка, чи то лікарняний). І довгенько її не було на місці. Коротше кажучи, пластинку зняла. Щілина, дякувати Богові, зникла, а зуби стали на свої старі місця. Десь за півмісяця.

Більше до ортодонта не ходила. І тільки у десятому класі познайомилась з дівчинкою, яка теж носила пластинку в дитинстві, але зробила усе до кінця. У неї після вирівнювання залишилась пристойна така щілина. А потім  іще одну таку ж зустріла. І тихенько про себе порадувалась. Для мене залишитись із щілиною – просто жах. Досі)))