Часто важливі речі стаються спонтанно, неочікувано та в то й же час так вчасно. Сьогодні було зроблено власне нове відкриття. І знову ж таки, як я раніше до цього не додумалась? Питання без відповіді. Мабуть, на все є свій час.
Ще коли я серйозно почала займатися власною зовнішністю, я кожного дня намагалася знаходити якусь мотивацію для того, щоб і надалі продовжувати цей шлях, запевняти себе в тому, що всі жертви варті результату. І це безумовно так! Моє життя відтоді змінилося на сто вісімдесят градусів. Прикладом такої мотивації були якісь відеоролики, популярні телешоу, просто фотоматеріали і навіть мої знайомі. Тобто те, що забезпечувало тонус мого прагнення до ідеального образу себе.
У випадку лікування зубів, я просто забула про можливість такого роду самопідтримки. І справді, чому б не переглядати кожного ранку фото якихось відомих людей із гарними посмішками, і нехай вони не носили брекети, проте вони ж мають рівні та білі зубки, а це і є те, до чого прагнемо ми, брекетоносці!
Вірогідність того, що зараз брекети встановлюють заради підтримання модної тенденції не є високою, принаймні, мені так здається. Це як було, так і буде ще багато років одним із найкращих способів вирішення проблеми кривих зубів.
Іноді навіть мій рівень мотивації може зашкалювати. Так, коли я дізналася, що можливе хірургічне втручання, я ані трохи не злякалася, а, навпаки, була згодна на будь-які маніпуляції стоматолога, типу йому видніше, і мені ж буде гірше, якщо буду пручатися чи відмовлятися від такого лікування.
Та як вже можна було здогадатися, то було давно, ніякого хірургучного втручання й досі не було, а я в принципі й не проти. Хотілося б уже якихось суттєвих та різких змін, неочікуваних як для оточуючих, так і для самої себе.
Коли мені ставили останню дугу, я розраховувала ну максимум місяці на чотири, хоча мені й казали, що остання не означає, що вже скоро зніматимуть всю арматурку. З того моменту минуло десь півтора роки… так вони й жили)
Ще одна цікавинка, яка не дає мені спокою, ну, не те, щоб прям таки не дає, проте зачіпає) Кожного прийому, асистентка мого стоматолога запитує як мої справи, а я кожного разу даю ту саму відповідь: «Краще Ви мені скажіть, як мої справи!»)
Хоча я кожного разу майже точно вгадую, що вона мені скаже, та з іншого боку, це дуже мило та ввічливо. Приємно, коли про тебе турбуються, або принаймні роблять вигляд. Пам'ятають, що там трапилося з твоїми зубами, куди що посунулося і все таки.
Іноді навіть такі дрібнички піднімають настрій, чим мотивують на подальше життя без невтримної печалі) Їх не треба довго шукати, вони завжди поряд, треба просто зрозуміти, що то є, сфокусувати на цьому свою увагу і вам гарантовано це декілька відсотків заряду енергії)
Далі буде

Людина не може бути безстрашною, а якщо вона навіть так і говорить, то вона… ну ви зрозуміли) Всі брешуть. Вже крилата фраза, відоме висловлювання відомого лікаря.
Кожен боїться чогось або когось. Страхи можуть як зникати, так і з'являтися нові, залежно від життєвих обставин, віку, стану здоров'я тощо. Я прийшла до висновку, що то є природньо, боятися втратити щось, тільки-но надбане. Тож страх не оминув і мене.
В принципі, я не конфліктна людина, до того моменту, поки мене не зачіпають. Таких випадків в житті було не багато, а значить, по суті, і боятись особливо то нічого було. Проте, кожного разу йдучи ввечері на прогулянку чи на дискотеку з друзями цей страх повертався знову і знову. Повертався, бо десь глибоко в душі, чи то було десь глибоко в несвідомому, я знала, що можу впасти, чи полізти в якусь бійку, або щось таке) Та страх був не за власне те, що це може просто статися, а за те, що в результаті дій такого роду, можуть пошкодитися мої брекети. Цього я просто не могла допустити. Це ж як виходить, ти ходиш з ними, здається що вже все життя, навіть друзі тобі говорять, що вже не пам'ятають тебе без них *sorry*, а тут через якусь дурницю все може зіпсуватися!
Я собі просто уявити не можу, якщо і справді таке станеться, що через власну похибку та чиюсь необачність може статися така біда. Здається, я таки втрачу залишки здорового глузду) Не пробачу собі такого.
Іншою стороною цього масштабного страху є те, що я можу звалитися зі сходів, і знову щось станеться зі щелепою, або я просто знову на неї упаду. Знаю, звучить безглуздо, придумкувато і взагалі дивно, проте це думки, яких дуже важко позбутися, нав'язливі думки, які важко раціоналізувати.
Вірю в те, що думки матеріалізуються, а отже було б дійсно добре якомога менше гвалтувати себе ними ж, користі від того мало. До того ж, погані думки про втрату набутого результату не тільки пригнічують, а ще і викликають жахливу агресію.
А отже, треба схилятися до позитивного мислення, обходити стороною всі ці чудернацькі думки, менше фруструвати. Бо не зглянешся, як ті обсесії поглинуть тебе повністю, цілком без жодних залишків.
Тотальний самоконтроль. Тільки ми самі можемо зробити те, що хочемо так, як ми хочемо. А особливо процесс, який займає солідний відрізок власного життя, цікавим та не таки песимістичним.
Мої спроби тривають ще й досі, проте чи мають вони вже якийсь сенс, цього не знає ніхто. В хвилини занепаду ти втрачаєш свою віру, а при згадках про черговий візит, заздалегіть впевнений у зазнанні фіаско, і кожного разу одне й те саме. Але краще жити з вірою в серці, ніж зі злістю, чи ще гірше, із постійним почуттям безвиході.
Тож віри всім нам!
Далі буде

Людина, не залежно від свого віку, істота яка є дуже чутливою, легко піддається будь-якому впливу. На собі може відчути будь-хто із нас такий вплив, будь він прямим фізичним або ж медійним, по суті, то не важливо, адже факт залишається фактом.
На тему цього посту мене надихнула реклама, саме прояв того впливу, про який так багато йдеться в цих декількох реченнях. Та не звичайна реклама, а та, яка справила незабутнє враження!) Stimorol — морозна свіжість!)
Знову ж таки, дуже часто наші бажання осліпляють нас, затьмарюють розум та пригнічують здоровий глузд. А все це до того, що коли я ставила металеві брекети, то ніколи б в житті не подумала б, що зимою це мені «аукнеться») Ну металеві та й металеві, ну ок, не так естетично виглядають, як керамічні і бла бла бла, тобто пісня вже знана та набридлива. Але… я ж зовсім не подумала як це зимою з металевими брекетами, особливо якщо мороз таки добрячий, більше двадцяти градусів, не якісь там іспанські м'які зими, а наші, старі/добрі/давні і так, вони дійсно холодні.
Особливо добре це можна відчути, коли йдеш проти вітру, який дме тобі в обличчя і ніби цим самим закриває тобі рота, якщо ж, звичайно, ти не камікадзе і не відкриваєш його навмисно)
Розумію, що то не у всіх так, ніщо не може бути абсолютним, але в мене саме так і трапляється кожної зими. Зуби холодні, брекети холодні, а найхолодніше губам, які мають все це зігріти :-D
Не можна сказати, що це погано чи добре. Як на мене, то це навіть кумедно, своєрідний життєвий урок. Це приводить до думки, що таки дійсно, все у світі має сенс, мету існування, навіть якщо це нежива істота, а предмет, якась річ, процес чи просто абстракція. Наприклад: іноді краще промовчати, ніж сказати щось, а потім самому ж від цього і страждати. Проте, люди слабкі, вони легко спокушаються, навіть банальною зацікавленістю: «А що буде, якщо на добрячому морозі відкрити рота і просто постояти так хвилини зо три, як мінімум».
Як завжди думку мою хилить кудись в сторону, проте, навіть написавши таку, здавалось би, на перший погляд, повну ахінею, можна знайти раціональне зерно *hi*
Порада для потенційних брекетоносців, якщо ви маєте чутливі зуби, чи просто ви дуже чутливі до будь-яких проявів холоду, краще обирати інший варіант брекет-системи, ніж металева. Проте, якщо ви згодні терпіти, відчути всі радощі користування металевою системою та просто розвинути власну силу волі (або якщо ви трішки мазохіст :-)) — вона створена для вас!) Знову як в рекламі: «З думкою про Вас!)»
Далі буде

Важко у великому місті знайти оптимальну ціну щоб сходити на чистку. А у моєму випадку вона потрібна ну хоть би на два рази на рік. В попередній раз сходила за досить адекватну ціну 200 грн, це порадила  мені моя ортодонша, за умови що та все знімить почистить а потім через день — два на корекцію. Все получилось по іншому, як сказав стоматолог – мій ордонт мастер по макраме!!! Накрутила так що важко було розмотувати :-D   і нижню щелепу не дочистила… Цього разу ми вирішили зробити все в один день, цілий місяць планували —  планували  і все таки получилось. Працюю я до 18.00, за великою вдачею получилось відпроситись на 30 хв раніше, але Київ  то суцільні пробки і тому в назначине місце з запізненням. Стоматолог пробув по хорошому усе розкрутити акуратно, но в кінці все обрізалось і дуги теж. По часу я фізично не встигала, давно я так не бігала, а особливо ще і по Хрещатику *crazy* Бігла до маршрутки, від маршрутки, було відчуття що я ще швидше б пересувалась за той тролейбус, якби знала добре дорогу. З запізнення  але прибула, кольца як завжди мені злетіли, то усе переклеювали, нові дуги, нове макраме *cool*  Повідомили що справа тянеться до кінця і в наступний раз дають мені еластики і розпочнеться  нове пекло. Пластина для виправлення прикусу то були квіточки … Радує те що уже не довго, печалить що ще помучитись потрібно…

Так як зуби були кривими з самого дитинства, то відповідно мама постійно лякала мене тим, що якщо я буду вперто відмовлятися від якихось дій стосовно зубів, то вони будуть кривими як у сусідського хлопчика, а вони в нього як у крокодила :-D Щоправда така аргументація не дуже на мене діяла)
Залякування мами було доволі успішним, адже страх таки сформувався саме завдяки цим залякуванням. Чому сформувався, адже вроджених страхів людина має тільки три, і страх стоматологів явно не один із них.
До сьогодні мене цікавило питання, що стає з тими дитячими страхами? Як можна було свідомо йти на те, на що в 13 років ні за що в житті не погодився б. Що було б, якби я так і не наважилась їх поставити? Чи змінилося б моє життя? Чи могла я поводити себе так же впевенено, як і зараз, незважаючи ні на що?
Питання правильності прийняття рішення, мабуть, цікавило кожного з нас, хоча б раз у житті.
Вчора моя паранойя знову дала про себе знати. Мені стало цікаво, і я звернулася до магічної кулі за відповіддю)
Куля мене не втішила та розвіяла мої наївні дівочі сподівання) На питання: «ЧИ знімуть мені брекети до кінця літа, чи до кінця осені, чи навіть року?» відповідь була приблизно однаковою, типу «Навіть не сподівайся!» Я розумію, що то все відбувається рандомно, теорія випадковості і все таке, проте, віра в те, що в житті все відбувається не просто так, випадковостей не буває, не дає мені спокою.
Мабуть, таки не треба розкатувати губу на те, що скоро я стану вільною. Не скоро ще заспіваю:«Я свободен, словно птица в небесах».
Чергова думка про те, що все таки я слоупок. Вже більше двох років з арматуркою, та не знала про программу Braces, яка рахує дні, що можна фотографувати зубки і спостерігати за їх переміщенням. Іноді здається, що я пропускаю все саме цікаве в своєму житті.
Не додумалась до того, що в соціальних мережах можна познайомитись з великою кількістю однодумців, які так же чекають, і так же страждають. Можливо, вони щось би й порадили, або мої здобуті знання комусь би стали в нагоді.
І чому такі думки приходять так пізно? Хоча, краще пізно, ніж ніколи) Все таки щось магічне є в цьому висловлюванні.
Можливо, я ще дочекаюся моменту реставрації та встановлення адгезивного мостика, поповню свої знання, і тоді буду більш корисною, в плані надання інформативних порад.
Ще одним страхом є те, що я таки дочекаюся всього цього, коли все знімуть, реставрують, відполірують абощо, а мені вже буде всеодно. Типу, ось, нарешті! Ти дочекалась! — Ну ок. Просто покерфейс.
Як добре, що є вільний час, щоб думати про всяку нісенітницю. Ось на що я витрачаю свої канікули)
Далі буде

Коли Ви думаєте, що гірше бути не може, то Ви помиляєтесь. Гірше може бути завжди. Так говорила моя подруга під час здачі сесії: купа завдань, екзамени через день, недоспані ночі, диплом не писаний і все таке, здавалося б, ну що може бути гірше для студента?! Може! Після цих слів вона впала зі сходів і пошкодила собі ногу, що й досі шкутильгає, а згадка про власні слова залишиться на все життя.
Я з самого початку, з моменту встановлення брекетів цікавилась, що ж то за гачечки такі дивні? Все сподівалася, що то просто частина брекет-системи, і мені не обов'язково знати для чого вона, а тим паче, використовувати її на практиці.
І знову ж таки, сталося не так, як гадалося. Як виявилося, гачечки ті не прості, а для еластиків, резиночок, чи хто їх як назве, так і буде, для виправлення прикусу. Уже вкотре, сама дивуюся, що так воно і є, підкріплюю образ маленької наївної дівчинки (Боже, що я тільки собі думала!). А думала я, що рівні зуби то вже успіх, і зовсім не подумала про те, що щелепи треба і між собою також порівняти, що власне і є основним завданням еластиків.
А рівняти там було що, я так розумію, ще й досі є що, і все життя буде що, адже добитися ідеального результату від моїх зубів просто неможливо. Як не крути, а щелепа таки трішки косити всеодно буде.
Ось вже рік, як я хожу з цими резиночками. Спочатку носила по діагоналі (верхнє ікло — нижній кутній), потім по колу. Все дивувалася, як розмовляти, бо спочатку щелепи взагалі тяжко відкривались, ну, звісно ж, ще був присутній страх того, що вони будуть просто розриватися, і додавати чергової порції болю.
Почала я з так званих «бананів», а потім мені сказали носити «полуничку». Цікаво було приходити в аптеку і запитувати чи є резиночки для брекетів з полуничкою)
Їх неможливо не відчути, проте до всього можна звикнути. Вони навіть дисципліни додають. От наприклад смієшься ти, весело і добре так, а тут раз, і лопнула резиночка, і вже не до сміху) Дійсно, найбільшим недоліком є те, що вони дуже часто псуються. Інший раз, ще не встиг їх втулити на ті гачечки, а воно вже зіпсоване *boredom*
Ще одним приступом паніки став той факт, що їх же самотужки треба змінювати, що спочатку здавалося непосильною задачею. Та, декілька невдалих спроб, трішки сліз, злості, агресії, нецензурних слів і готово) Все приходить із досвідом)
До недоліків також можна віднести те, що перед кожним прийомом їжі їх треба знімати, а потім одягати знову. Перші рази забувала, а потім вже у звичку ввійшло. Вже і вони частинка мене)
А от головним плюсом є те, що вони таки дійсно допомагають, і вже через деякий час можна відчути, як положення рядів змінюється, що не може не радувати!)
Тож як би там не було, ми можемо жалітися та бідкатись, як нас все дістало, але результат вражає, а тому ми і надалі виконуємо всі настанови стоматологів. Це ж у наших інтересах)
Далі буде

Я завжди думала, що життя наше, то просто очікування наступної конкретної події. Таке собі кочування від пункту до пункту. Ось Новий Рік, а через місяць подруга одружується, а далі День Народження і так по колу. Тобто, ми постійно очікуємо чогось, когось. Так і я, стосовно нашої теми.
Черговий заїзд до стоматолога нічим не увінчався. Тобто, все сталося як гадалося. І судячи з красномовності Його Величності *hi* стабільність в даному руслі триватиме ще не один місяць. Тож ми впевнено крокуємо до омріяної тисячі. Але як би там не було, я сама здивувалася, як відкрила для себе джерело натхнення до подальшого життя з арматуркою.
В ролі джерела натхення виступив знайомий, до того ж не дівчина, а хлопець, що можна було зрозуміти з мого «знайомий». Типу написала, а потім подумала, ну що ж, нехай так і буде).
Чому натхнення? Адже вбачаю в ньому свого роду ідеал зовнішності, а тут дізнаюся, що в нього також брекети, і це жодним чином не змінює моєї думки про нього, навіть навпаки. Думаю:«Вау, як круто, і йому навіть личить. Тож круто і модно.»
Стоп, я ж сама маю таку саму красу, абсолютно) Прийшла до думки, що часто ми самі не усвідомлюємо, володарями чого ми є. Можливо і я можу комусь подобатись навіть з металевими зубами) А чому б і ні. Моя самооцінка ніколи завищеною не була, навіть навпаки, проте вже зараз думки крутяться довколо чого завгодно, особливо моментів особистого життя. Чи то вже вік підпирає, чи то я дійсно вже довго з ними.
Якось я жартувала, що це мої найтриваліші стосунки :-D
Так дійсно, люди вже поодружувалися, дітей народили, все таке, а ти досі немов та школярка, так звана «малолєтка». Часто я думаю, що через брекети мені відмовляються продавати спиртне) Ось буквально днями була спроба, без паспорту всі мої намагання були марними. Продавчиня вперто відмовлялася вірити моїм розказням про те, що мені вже 21 рік. То звичайно приємно, типу виглядаю молодшою, проте не на стільки ж) Коли паспорт був на виписці, то було дійсно проблемою, адже в доказ правдивості власних слів ти нічого пред'явити, як на зло, не можеш.
Все ж таки, думаю, розпрощавшись з ними, я втрачу якусь частинку себе. Типу знаєте, як то буває, що маємо, то не цінуємо, а коли втрачаємо, то починаємо розуміти, якою вагомою частинкою життя та річ була.
Навіть сумно якось стало, їх використали і викинули на сміття. Трошки екзистенціалізму та філософії. А що, якщо все має душу, і навіть ті ж брекети. Вони стараються, виконують свій обов'язок, а ми тільки весь час стогнемо як нам боляче та тяжко.
Доречі, можна було б такий коротенький мультфільм зробити, як для діток так і для дорослих) Він би виклакав співчуття і вже було б не так боляче, адже брекетоносець розумів би, що не тільки йому так важко, а й маленьким залізячкам також не солодко) От би і мені в свій час такий мультик. Із задоволенням переглянула б його перед тим, як мені встановлювали брекети, щоб знати, на що наважилась.
Як добре, що завжди є над чим подумади. Можливо з тих думок колись щось путнє й народиться)
Далі буде

Згадайте той момент, коли до Ваших рук потрапляє нова річ. Вона бездоганна, бажана, Ви жадали її. Недоспані ночі, як то кажуть, сплю і бачу, також присвячувались їй. Ви будете плекати її, немов маленьку дитинку, ніхто, окрім Вас не зможе її торкатись, доки Ви того не захочете чи не дозволите. Це ВАШЕ! І все тут. Це може бути що завгодно, все що Ви можете уявити, від нових кросівок до нових брекетів)
Власне щодо брекетів. До будь-якого пристрою чи механізму мала б бути в комплекті інструкція по експлуатації. У нашому випадку це чіткі та конкретні настанови стоматолога, прохання, вимоги, побажання, в залежності від рівня пофігізму брекетонсця) В першу чергу це прохання щодо дотримання елементарної, здавалося б на перший погляд, гігієни.
Чесно кажучи, я трішки почала прозрівати, коли мені видали список всього необхідного для підтримання все тієї ж гігієни. Особливо враховуючи те, що чистити зуби слід після кожного прийому їжі. Всілякі щітки і щіточки, ополіскувачі, спеціальні пасти, зубні нитки тощо. Тобто для мене було б достатньо звичайної пасти та щітки, навіщо всі ці навороти?) Ну добре, ще маленькі щіточки взяла б, бо то зручно та дійсно необхідно. А решта, ну то таке вже, для лакшері клієнтів)
Та, звичайно, з самого початку (досі підживлюю той образ маленької наївної дівчинки) я ретельно дотримувалась всіх вказівок вельмиповажного пана стоматолога. Кожен із перших прийомів був немов фейсконтроль, страшно було б почути негативний коментар. Одного разу переді мною до кабінету зайшла дівчинка, так от вона отримала добрячої прочуханки. Мабуть, то ще з того моменту в мене з'явився такий страх. Я не могла такого допустити, адже в першу чергу, це в моїх власних інтересах, а з другого боку, це ніби то питання певної репутації.
Я дійсно чистила зуби після кожного прийому їжі і навіть більше, проте коли коли мій «лічильник» перевалив вже на другий рік, якось потихеньку я почала забивати на всі ці настанови. Зрозуміла, що від цього не зміниться абсолютно нічого. І що слід додати, від цього таки нічого і не змінилося)
З таким поворотом подій, починаєш вірити у те, що правила дійсно існують для того, щоб іх порушувати.
Мораль тієї думки була простою. Все чого ми так бажали, чого так прагнули спочатку є таким цінним та дорогим, але тільки спочатку. Надалі все таке важливе стає звичайним, таким же буденним, як і всі наші речі, чи події, чи свята. Адже свята також в один чудовий момент перестають ними бути. Ми втрачаємо смак, цікавість, захоплення. Чи втрачаємо ми щось від цього? Питання вже зовсім іншого характеру. Мабуть, то є просто факт, так трапляється і все тут. На деякі запитання краще не шукати відповіді.
Так і саме очікування. Завтра день прийому, можливу я дізнаюся дійсно щось нове, а можливо я уже вкотре почую:«Люкс. Все чудово!» *dash* І будучи більш раціональною людиною, схиляюся до останнього варіанту.
Не настав ще мій час! *yes*
Далі буде

Йшов 845 день *shock*
Десь глибоко в душі, я розумію, що хотілось би й до тисячі дотягнути. Ну а що?) Сотнею більше, сотнею менше, яка вже різниця. Зато була б Юліна тисяча, ну хоч десь :-D
За такий доволі немаленький термін «знайомства» з усіма стоматологічними тонкощами та всілякими нюансами можна було помітити деякі дивні речі, які відбуваються чи проявляються з певною періодичністю.
Взагалі то я людина, яка вірить у все, в тому розумінні, що не заперечую існування як чогось фантастичного, магічного, потойбічного, містичного, так і чогось наукового, раціонального, вже доведеного. Схиляюсь до думки, що у світі не може бути нічого абсолютного, або ж ми не можемо стовідсотково бути впевненими в правильності чи достовірності будь-чого. Це абсурдно та безглуздо.
Все це кружляння навколо чогось та ніби то нічого веде до одного з моїх постійних роздумів. Чи то дивне співпадіння, чи то дійсно в цьому щось є, але перед кожним візитом до стомалотога, приблизно за день чи два в мене починає боліти вся щелепа. Я довго думала, з чим би це можна було пов'язати? Запитання скоріше риторичне, адже навіть, якщо б я і змогла знайти на нього відповідь, навряд би це мені якимось чином допомогло. Так я думала перших раза три/чотири. Далі мене вже почала дійсно цікавити така штукенція. Адже боляче було завжди, але ж не так щоб саме перед прийомом)
Вже почала формувати якісь припущення. Ось наприклад, якщо за день до прийому болить щелепа, значить з брекетами я ще надовго. Або, знову ж таки, такий біль можна пов'язувати з психосоматикою (коли якась хвороба чи просто біль виникає на основі психічного). Тобто, як завжди в очікуванні великого дива, я хвилююсь і зуби починають дружно боліти.
І щось мені підказує, що через декілька місяців я вже почну власні приказки видумувати :-D
Бо якось так виходить, що справа власне до того і йде)
Через декілька днів я знову відчую той особливий біль. А от якщо ні, то може моє передбачення було правдивим)
Від разу до кожного наступного разу втішаєш себе якось, намагаєшься щось видумувати, пояснювати якось, іноді з істеричними нотками в думках та словах. Друзі та батьки вже не знають, що казати, а тобі б тільки комусь пожалітися.
Та не для того мати квітку ростила, щоб квітка плакала в кутку!) Вона завжди казала, що в будь-якому випадку залишилось менше, ніж було) То не дуже добре втішало, але щось раціональне в тому є.
Ми наближаємось до омріяної цифри. Результат вже яким буде, а от власні рекорди долати приємно. Типу ростеш і все таке, головне створити візуальний образ прогресу, а все інше якось само собою складеться.
Власноруч створений образ успіху — основа вашого успіху!)
Всесвіт піклується про нас!)
Далі буде

Впевненість. Вона докорінно змінює людину, її поведінку, відношення до світу, ставлення до оточуючих, і навпаки, оточуючих до неї. Це невід'ємний компонент успіху. Якщо ти впевнений, то ніби увесь світ вклоняється тобі, просто валяється десь там на підлозі, цілує тобі ноги)
Існує ризик, що насправді так не буває, але самовідчуття є, так званий ефект плацебо.
До чого це я. Скажімо, брекети впевненості точно не додають, а навпаки, ситуація йде на спад. Звичайно, ти розумієш, що все буде круто, от тільки коли? Мій стоматолог пообіцяв мені, що арматурку знімуть перед Новим Роком, щоправда, я забула спитати перед яким саме :-D
Та зараз не про це.
Моє особисте життя до моменту початку кардинальних самозмін було ну таким собі, бідненьким)
Все бідкалась та думала, що з брекетами все ще гірше буде. Які там хлопці, ну чи дівчата) Залежно від смаку) Які там поцілунки! Зі мною ж навіть розмовляти ніхто не захоче, я ж немов те опудало, з кривими зубами та й вони перетягнуті залізяччам! Ну звичайно, пересічний мазохіст не відмовить собі в хвилинці задоволення, не прогавить той шанс, ще раз принизити себе, притопити самоцінку трішки, щоб не випливала за буйки) Проте, чи то зірки так склалися, чи то дійсно зміни пішли мені на користь, але дійсно таки життя стало налагоджуватись. Незважаючи ні на що, безліч нових знайомств, несамовитих пригод, вечірок, емоцій. Ти живеш і відчуваєш це, вільно дихаєш.
До того ж, слід не забувати про купу невиправданих стереотипів, страхів та комплексів, які на них базуються. Все що ми знали чи знаємо, бачили/чули, думали, наші стійкі переконання чи ще щось, все це утворилося завдяки так званій соціалізації. Соціум нав'язав, що брекети це не гарно, то так і є. Я не хочу узагальнювати та кидати всіх до однієї купи, але приблизно так воно і є. Перше, що так сильно впливає на ніжну та тендітну психіку типового брекетоносця (а скоріше всього, це особа підліткового чи юнацького віку) це зовнішні віяння, будь то кіно, преса, телебачення, по суті, то не важливо, процес іде, система працює. Вразлива свідомість стає ще вразливішою і попередити це майже неможливо.
Так і я, страшно боялася ще з дитинства брекетів, то був немов смертний вирок. Враховуючи той факт, що в десятому класі мені довелося почати носити окуляри. Це був би просто каламбур, повне підтвердження того ретельно вишколеного образу бридкого каченяти, ну ви зрозуміли. Щоправда окуляри й досі доводиться носити, так що, все ж таки образ підтвердили)
Та, зрештою, всі ці перешкоди не завадили почуватися впевненою в собі особистістю, жити повнноцінним життям і не звертати уваги на всілякі там соціальні норми.
Мені здається, це гостре питання, яке стоїть перед кожним брекетоносцем, особливо на початку шляху. І кожний вирішує його спираючись тільки на власний життєвий досвід, ну, або не вирішує) Так, тут йдеться не просто про зовнішність, красу чи еститичність, а про те, чи був сенс ставити брекети, якщо в результаті це нічого більше не дасть, окрім все ж тої краси?
Тож, впевненості всім нам та раціональності)
Далі буде