Ще зі шкільної лави я мріяла про те, що мене будуть помічати через розум або красу, а не через криві зуби. Якось вийшло, що зуби були криві ще з пелюшок, а в моєму дитинстві у батьків не було достатньо фінансів що б виправити дефект зубів. Так і доводилося терпіти насмішки і бачити зловтішні посмішки однолітків.

Ситуація не змінилася і в університеті. Довелося накопичити грошей на відвідування стоматолога, який зробивши декілька знімків, направив мене прийом до ортодонта. Прогноз лікаря виявився невтішним, мені сказали, що у мене порушена функція жування, і це тягне за собою різні захворювання кишково-шлункового тракту. Але найстрашнішим для мене лікуванням, було призначено носіння брекетів. Лікар розписав мені процедури, видав прайс, і порадив звернутися до психолога, який зможе підготувати мене до процедури установки і подальшого носіння.
Такі новини мене засмутили. Найстрашнішим було не стільки установка брекетів, скільки розуміння того, що глузування оточуючих посиляться і з мене просто почнуть знущатися все підряд.

Я проплакала всі вихідні, мене кинув хлопець, відмовили у працевлаштуванні на підробіток в бухгалтерській компанії. Сніжною кригою намерзла на мені купа проблем. Подружка, з якою ми разом жили в кімнаті, порадила все таки піти до психолога, тим більше, що прийоми були безкоштовними. І наступного дня ми вдвох пішли на прийом.

Після прийому у психолога, мені стало набагато легше, я глянула на свої проблеми абсолютно з іншого боку. Але ставити брикети мені було страшно як і раніше. Просто не можна забути як знущалися в школі і як сміялися над тими, які все таки одягали брикети. Але після дивної зустрічі, що відбулася через деякий час після прийому у психолога, я кардинально змінила своє ставлення до питання вирівнювання зубів.